Проповідь єп.Феодосія (Снігірьова) в Неділю 27-у після П'ятидесятниці

6 грудня, в день пам’яті святого благовірного князя Олександра Невського, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, вікарій Київської Митрополії єпископ Боярський Феодосій звершив Божественну літургію у Введенському храмі, що будується, на Подолі в м.Києві, релігійна громада якого носить ім’я благовірного князя Олександра.

Преосвященному владиці співслужили благочинний Подільського району протоієрей Тимофій Костюченко, настоятель храму протоієрей Петро Мороз та духовенство столиці.

На завершення богослужіння єпископ Феодосій передав громаді привітання з святом від Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія і вимовив проповідь.

Преосвященний владика зазначив, що безліч храмів по всьому лицю землі присвячено святому благовірному князю Олександру Невському. Що ж ми вшановуємо, чому повчаємося, звершуючи пам’ять святого князя Олександра?
Хтось думає, що святкуючи пам’ять благовірного князя Олександра Невського, ми шануємо його як великого полководця, очікуємо від нього захисту і допомоги православному воїнству. Це так, але лише частково.
Багато хто вважає, що почитаємо ми його як великого державно-громадського діяча, який є небесним покровителем цього звання. Але й це не цілком вірно.
У першу чергу Церква прославляє святого князя Олександра Невського за те духовне життя, сповнене подвигу і осінене благодаттю Святого Духа, яке він вів. І він перемагав у битвах і військових походах не міццю своєї зброї або воєнним мистецтвом, а молитвою і постом, які разом з причастям Святих Христових Таїн були його головною підготовкою до майбутніх битв. Не силою зброї, а своєю духовною близькістю до Бога він перемагав.
І як великий князь і правитель, він не догоджав собі, хоча й мав на те безліч можливостей та приводів. Висоту свого великокнязівського положення він використовував на те, щоб бути батьком свого народу, за який він болів душею. На відміну від багатьох інших правителів він завжди вникав у потреби людей, вдів, незаможних і всіх потребуючих захисту, які були довірені його піклуванню.
А коли прийшов час, він з легкістю змінив великокнязівський одяг на облачення схимника, прийнявши чернечий постриг, оскільки, можливо, в цьому і було його потаємне бажання серця, і в цьому було прагнення його волі, яке він не міг здійснити через займане ним високе положення в суспільстві.
Як правило, люди використовують подібне своє високе становище для стяжання власної вигоди і комфорту, для догоди собі. Полководці намагаються перемогти заради своєї слави, силою розуму і зброї, а іноді просто силою своєї ненависті до ворога. А володарі, правлячі без любові і благородства, без віри в Бога, тільки примножують страждання свого народу. Земля здригається і не може винести, говорить премудрий Соломон, коли раб стає царем (див. Притч.30: 21-22). Мається на увазі, що коли раб – за єством своїм, що заздрить, озлоблюється, постійно голодний, що звинувачує всіх навколо в своєму неблагополуччі – раптом стає царем, тоді сама земля здригається від того, як він починає себе вести і правити, отримавши царські повноваження. Святе Письмо застерігає від того, щоб високу посаду в суспільстві займала людина, що живе без Бога і не підготовлена до цього служіння вірою, благочестям і вихованням духу.
На противагу тому – святий Олександр Невський – приклад того, яким повинен бути правитель народу. Своїм смиренням, любов’ю і благородством він здобув велику милість від Господа. Він був благословенний Богом від народження, отримав на князювання благодатну силу від Господа. А тому в будь-якому положенні, будь то княжому, або схимницькому, він був на своєму місці.
Ось чому народ так любить святого князя Олександра, так багато храмів присвятив його імені, ось чому благовірний князь може бути прикладом для всіх нас. Адже на будь-якому місці можна постаратися бути таким же як Олександр Невський: з чистою, благородною і красивою душею, зі смиренним серцем, покладатися у всьому на Бога, не робити ніяких справ, ні великих, ні малих, не помолившись і не попросивши у Бога допомоги, не причастившись Святих Христових Таїн. І до підопічних ставитися з любов’ю, так само як святий благовірний князь Олександр, по-батьківськи опікати, любити і піклуватися про всіх, хто залежить від нас: про нашу сім’ю, престарілих рідних, колектив, сусідів та просто незнайомих, але нужденних людей.