«Ми повинні і можемо стати богоносцями, ми покликані до цього» – слово і служіння єпископа Боярського Феодосія в день пам’яті сщмч.Ігнатія Богоносця

11 лютого, в день пам’яті священномученика Ігнатія Богоносця, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, єпископ Боярський Феодосій, керуючий Північним київським вікаріатством, звершив Божественну літургію в відроджуваному храмі на честь святих апостолів Петра і Павла на Подолі. Історично на місці Петропавлівського храму була церква з боковим вівтарем на честь священномученика Ігнатія.

Його Преосвященству співслужили: секретар Київської єпархії по м.Києву протоієрей Віктор Іващук, благочинний Подільського району і настоятель храму протоієрей Тимофій Костюченко, благочинний Оболонського району протоієрей Володимир Терещук, благочинний Кладовищенського благочиння протоієрей Сергій Вейго і духовенство столиці. На завершення богослужіння владика передав духовенству та громаді храму вітання з престольним святом від Блаженнішого Митрополита Онуфрія та вимовив проповідь:

Щороку протягом 19-ти століть 11 лютого (29 січня) Православна Церква згадує перенесення мощів священномученика Ігнатія Богоносця з Риму назад в Антіохію – в місто, де священномученик довгий час був єпископом.

Зовсім небагато імен святих того часу зберегла для нас історія. А ім’я священномученика Ігнатія нам і відомо, і дуже дорого, оскільки ми не тільки знаємо про славний подвиг цього святого, а й маємо його особисті листи – послання до християн. Це тексти семи послань: п’ять малоазійським церквам, один лист християнам Риму і один святому Полікарпу Смірнському. Уявімо їх старовину: послання ці були написані всього через десятиліття після книги Апокаліпсису Іоанна Богослова. Святий Ігнатій писав їх по дорозі з Антіохії до Риму, коли його в супроводі десяти воїнів етапували до столиці імперії для суду і страти.

«Я пишу церквам і всім кажу, що добровільно вмираю за Бога, якщо тільки ви не перешкодите мені. Благаю вас: не виявляйте мені невчасної любові. Дайте мені спокій бути їжею звірів і за допомогою їх досягти Бога» (Римлянам, гл.4), – просив священномученик Ігнатій християн Риму не захищати його перед владою. Також і в багатьох інших поетичних образах він повторював, як сильно жадає постраждати за Христа. Читаючи ці слова в наш час, мимоволі задаєшся питанням: як же можна так прагнути до страждань?

У той ранньохристиянський час ще не були складені канонічні правила Православної Церкви, але в своїх посланнях святий Ігнатій, як би передбачаючи їх, дуже глибоко і зрозуміло говорить про церковний устрій і церковну ієрархію. Він пише: «Коли ви коритесь єпископу, як Іісусу Христу, тоді, мені здається, ви живете, і не по людському звичаю, а за образом Іісуса Христа, Який помер за вас, щоб ви, повіривши в смерть Його, уникли смерті. Тому необхідно, як ви і робите, нічого не робити без єпископа. Коріться також і священикам, як апостолам Іісуса Христа… І дияконам, служителям таїнств Іісуса Христа, всі повинні всіляко догоджати, бо вони не служителі яств і питва, але слуги Церкви Божої… почитайте дияконів, як заповідь Іісуса Христа, а єпископа, як Іісуса Христа» (Послання Траллійцям, гл.2-3). Також він багато говорив про Євхаристію, про те, що нас має об’єднувати Свята Чаша.

Чому Церква іменує святого Ігнатія Богоносцем? Існує два благочестивих передання на цю тему. Відповідно до першого, саме Ігнатій був тим малим дитям, про яке йдеться на сторінках Євангелія, що Христос взяв його на руки зі словами: «Якщо не навернетеся, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне» (Мф.18:3). Згідно з іншим, коли в Римі меч ката розсік тіло священномученика, то на серці золотими літерами було написано Ім’я Христове. Такі буквалістичні передання Церква зберігає і не відкидає, хоча і не наполягає на їх історичній достовірності.

У будь-якому випадку, ім’я Богоносець говорить про одне – святий Ігнатій в своєму серці і розумі носив Бога. Саме іменування Богоносець вперше прозвучало з його вуст. «Всі ви… Богоносці і храмоносці, святоносці, у всьому прикрашені заповідями Іісуса Христа» (до Ефесян, гл.9) – пише він в похвалу ефеським християнам. Він говорить про святість, яку може і повинен носити в собі християнин, стаючи через те справді Богоносцем. Таким він був і сам. Про це найкращим чином свідчить те, з яким почуттям радості святий Ігнатій йшов на смерть, переносячи паплюження, приниження, наклепи. Він дякував Богові за честь стати мучеником. Ось найкращий показник того, що Господь живе в серці людини: смирення і бажання зазнати ганьби заради віри і заповіді Божої.

А чи є ми з вами, подібно ефеським християнам, богоносцями? Іноді – так, але частіше за все – ні. Можна перевірити себе за прикладом святого Ігнатія Богоносця. Не говоримо зараз про подвиг мучеництва, який для нас скоріш за все недоступний, але хоча б звичайну життєву наругу, вдома або на роботі, чи приймаємо ми покірно і з вдячністю Богові? Заради нашої віри, заради заповіді Божої, чи зі смиренням приймаємо скорботи, як від руки Божої? Неприємності, які стосуються особисто нас, з яким сердечним настроєм ми несемо? З вдячністю Богові? З кротістю і смиренням? З благословенням і молитвою за тих, хто ображає? Чи так як богоносці й святоносці ми переносимо наклепи? Отже, якщо ми сердимося, нарікаємо, хочемо помститися, сказати щось погане у відповідь – ми не богоносці.

Але ми повинні і можемо стати богоносцями, ми покликані до цього. Христос може оселитися в нашому серці. І це відбувається з кожним християнином навіть в малому подвизі зречення від себе і свого гріха, в подвизі щирого і повного покаяння, подвизі сповіді та причастя святих Христових Таїн. І потім тільки від нас залежить, чи збережемо ми в своєму серці отриману від Бога благодать з’єднання зі Христом, як довго ми зможемо бути богоносцями, або, іншими словами, як скоро знову почнемо виганяти Божий мир і тишу зі своєї душі своїми власними гріхами.

Давайте ж, дивлячись на приклад священномученика Ігнатія Богоносця, читаючи його послання, будемо намагатися стати схожими на нього. І в наш непростий час, посеред бурхливого житейського моря постараємося пронести Ім’я Христове гідно свого звання християн.