Проповідь єп.Феодосія (Снігірьова) в Неділю 26-у після П'ятидесятниці

29 листопада, в Неділю 26-у після П’ятидесятниці, вікарій Київської Митрополії єпископ Боярський Феодосій звершив Божественну літургію у Хрестовоздвиженському храмі м. Києва. Його Преосвященству співслужило духовенство храму.

Під час богослужіння владикою була прочитана молитва Господу Вседержителю про мир і припинення міжусобної ворожнечі в Україні. На завершення Літургії єпископ Феодосій вимовив проповідь по темі Євангельського читання про милосердного самарянина (Лк.10:25-37).

Найчастіше в стародавньому світі ближніми людині вважалися тільки члени його сім’ї, або його близькі друзі. А ті, хто не входив в це коло, ближніми не вважалися. І будь-яке благодіяння, навіть милостиня, не “ближнім” могли викликати глузування. З серцевини саме такого суспільства прозвучало запитання, звернене до Господа нашого Іісуса Христа: «Хто є мій ближній?».
Притча про милосердного самарянина (Лк.10: 25-37), яку Спаситель розказує у відповідь на питання про “ближнього”, відкриває для всього світу принципово нове розуміння того, хто для нас є наш ближній. У цій притчі ми бачимо, що ближній – це той, хто надає благодіяння абсолютно чужій людині, яка потрапила у біду, але як своїй рідній. Таким чином, Господь відкриває, що кожен, хто живе в цьому світі може стати нашим ближнім. Але чи станемо ми ближніми для оточуючих – залежить тільки від нас. Для нас стати ближніми – значить почати ставитися до людей як до своїх рідних. До будь-якої людини – як до свого брата, сестри, дочки чи матері, сина або батька. Не потрібно при цьому чекати прохання про допомогу, адже ми не будемо чекати прохань, коли бачимо в біді близьку серцю людину. Треба самим проявити любов і поспішити на допомогу, якщо хтось цього потребує.
Крім того, згадуючи притчу про милосердного самарянина, слід знати, що іудеї, до яких відносився потерпілий від розбійників, вважали самарян народом-ізгоєм, народом, до якого в іудейському суспільстві культивувалися презирливе і неприязне ставлення. Між іудеями і самарянами лежала психологічна прірва. І у милосердного самарянина було безліч причин пройти повз покаліченого іудея. Але, незважаючи на це, він вчинив з нещасним точно так само, як вчинив би зі своїм братом, або батьком.
На жаль, і зараз, як і в давні століття, байдужість і неприязнь живуть в людях і людських суспільствах. Презирство і ненависть приводять людину до криміналу і воєн, в яких продовжують гинути люди. І причина цього в тому, що люди не чують голос Христов, не хочуть бачити один в одному ближнього. А світ став би зовсім іншим, без ненависті і злоби, без воєн і кровопролиття, якби ми почули Спасителя і навчилися б бачити ближнього в кожному.
Будемо ж намагатися хоча б ми, християни, завжди подумки ставити на місце будь-якої людини – свого близького. І чинити з нею так само. І не будемо переживати про те, як до нас ставляться люди. Не це наша турбота. Треба переживати й турбуватися про те, наскільки ми любимо оточуючих, наскільки ми ставимося до всіх (особливо потребуючих цього) як до “ближніх” – тобто як до рідних і дорогих серцю людей.