Відкритий лист літнього черкащанина N. митрополиту Феодосію (публікується у скороченні)

Шановний Владико Феодосію, вирішив написати Вам листа. Час летить швидко, особливо для людей похилого віку. Цей рік був «знаменним» на події, які відбувалися і в Україні, і, звичайно, на Черкащині. Ми зіткнулися з беззаконням, байдужістю та підлістю. Прийшло нове покоління людей, вихованих на ненависті до всіх, на брехливому, несправжньому «патріотизмі», які прикриваються націоналістичними гаслами. Так вони були виховані батьками, школою та суспільством. Їхні керівники вклали в них – ненависть, злість до людей, вони виховані по-іншому.

Ми виховані інакше – ми віримо в Бога, в справедливість, у доброту та любов до людей. Вони ж, до горя нашого, зовсім інші, і їхні дії, їхні вчинки показали суть нового життєвого кредо. Біда. Багато хто з них виявилися гіршими за звірів. Звідки в них така ненависть до людей, які не зробили їм нічого поганого? Їх нацькували, як бійцівських собак, на безвинних людей, які не заподіяли їм ніякого зла, на віруючих у Бога, які приходять до Церкви, щоб спасати свої душі і каятися у своїх гріхах. Що в цьому поганого? Історія повторюється, так уже було…

Не мають права наші «президенти» так чинити зі своїм народом. Розділяти і нацьковувати їх один на одного. Зацькували, залякали, і не тільки. Вони знищують народ, їхня мета – позбутися «непокірних людей», які мають власну точку зору, не порушуючи Закон і Конституцію України. Але «розділяй і володарюй» – це їхнє гасло, розділяючи людей на «хороших» і «поганих». Нас називають ворогами України без суду і слідства. Ми це відчули на собі.

Ви, Владико, потрапили в немилість, м’яко кажучи. За що Вас судять? За Правду? За те, що Ви не поступилися своєю совістю, не зрадили Віру Християнську, Церкву і, звичайно, своїх парафіян? Ви показали власним прикладом і власними вчинками, як потрібно захищати свою віру і Церкву, свою честь і гідність. Не стали зрадником-Іудою. Ви – смілива людина, не боїтеся навіть тих людей, хто носить погони, тих, хто називається силовими структурами. Поліція, СБУ, прокуратура, вони повинні захищати нас від безправ’я і жорстокості з боку влади та націоналістів. Вони присягали служити і захищати народ України, а не тих, хто при владі.

Якщо дасть Бог, ми подивимося в очі тим, хто судив, бив, захоплював Храми, ізбивав літніх жінок, священників. Поліція, СБУ не втручалися в те, що відбувалося, стояли і спостерігали зі сторони. Владико, Ви не та людина, яка потребує похвал і компліментів, але я захоплений Вашою сміливістю, мужністю, стійкістю. Ви боретеся і доводите свою правоту в судах, відкидаєте надумані неправдиві звинувачення прокурорів, «свідків», які зводять на Вас наклеп, Ви подаєте приклад усій Україні та всьому православ’ю України. Ми маємо право вибирати, до якої церкви нам ходити, ми не малі діти, щоб нас можна було обдурити. А нам нав’язують, навіть силою, їхні уявлення про справедливість, честь та гідність. Ми – дорослі люди, і якось самі розберемося, де правда, а де брехня…

Я впевнений, що Бог не залишить нас. Правда, як завжди, переможе, треба тільки потерпіти і почекати. Печерська Лавра, монастирі, церкви повернуться до тих людей, які їх заслужили і потребують цих Святинь. За все треба дякувати Богу: за життя, яке Він нам дав, за радощі та скорботи, за хвороби. За все дякую, Господи. Ви, Владико, повторюєте у своїх проповідях ці настанови. Господь посилає нам випробування, наказує нас за гріхи, вчить нас жити по совісті. А на Вас одягли браслети, Ви під арештом, над Вами знущаються в судах, вони забирають у Вас здоров’я і життя. Господь не залишить Вас – Хрест важкий несете, але він Вам під силу…

Владико Феодосію, минув рік відтоді, як був захоплений Монастир Різдва Пресвятої Богородиці. Я був очевидцем і свідком того, що відбувалося під час захоплення монастиря. З 16 по 20 число я знаходився у монастирі, три ночі тривали служби, іноді доводилося дрімати на лавці. Чи думав я коли-небудь, що мені доведеться ночувати в Монастирі? 20-го вранці надійшла інформація, що сьогодні точно будуть захоплювати монастир. В кількох місцях були помічені люди у військовій формі. Біля монастиря з’явилися поліцейські та люди у цивільному – СБУ. Операція із захоплення монастиря проходила під їхнім керівництвом. І понеслося…

У мене зібраний архів із фото людей, які захоплювали. Постраждали наші прихожани, серед них два батюшки. Хто вдарив мене ззаду по голові та «пройшовся» по нозі, зламав її – невідомо, це ніде не зафіксовано. Я впевнений, що той, хто мене вдарив, це навчений, підготовлений «фахівець». Дасть Бог, може колись я дізнаюся, хто цей «боєць».

На жаль, до захоплення монастиря ми як слід не підготувалися, та й як можна було протистояти організованій банді, навченій бити жінок і священників? І били вони зі спини, – боягузливо, підло. Вони били вибірково, як на замовлення. Вони не били всіх підряд, тому у мене є питання. І коли-небудь будуть відповіді, я на це сподіваюся. Прихожан було не так багато, і ми не могли протистояти такій кількості людей, військових, навчених. Вони діяти за планом… І під керівництвом «спеціалістів» у військовій формі. Поліцейські стояли за парканом і не втручалися, виконуючи накази вищого керівництва. Де була їхня совість?

Владико, щодо захоплення Собору, у мене також залишився осадок. Головне – ми повинні були охороняти Вас, у першу чергу, не відходити від Вас ні на крок. Адже Ви були головною мішенню – і в судах, і тут. Захоплення Собору почалося о 3:45. Ми з Є. перебували біля єпархії, нічна Літургія закінчилася. Коли ми черговий раз виїхали з території єпархії, побачили колону машин, яка швидко рухалася – було не менше 15-20 авто. Є. одразу зателефонував у поліцію, щоб приїхали поліцейські, бо буде захоплення Собору. Автомобілі на великій швидкості під’їжджали до єпархії, з них почали вибігати люди у військовій формі, багато хто був у масках, деякі з шевронами СБУ. Їх було багато – понад 50 осіб. Вони почали ламати ворота та хвіртку. Зламавши ворота, кинулися, увірвалися в єпархію, стали виганяти людей, які там перебували після Літургії. Голосно лаялися матом, кричали, ображали людей, усе це робилося у грубій формі. Над хвірткою повісили прапор України. Усе відбувалося швидко, організовано, за планом, було видно, що вони до цього готувалися. Приїхали поліцейські, кілька машин із автоматами. І знову вони не стали втручатися, просто спостерігали за цим беззаконням. Коли почало світати, половина машин із людьми в масках почала від’їжджати – вони не хотіли, щоб бачили їхні обличчя.

Коли прихожани зібралися вранці, Ви приїхали, відкрили ворота і пішли до Собору, ті, хто засів у Соборі чинили опір, розпиляли газ, материлися, стріляли. Але їм не допомогли ані газові балончики, ані навіть пістолет. Справді сталося диво – адже у нас не було ні палиць, ні балончиків, нічого. Ми йшли, як то кажуть, з голими руками, з молитвою. А вони розбіглися.

Коли стався їх другий штурм, за наводкою мера Бондаренка, який вкотре виявився ………., я побіг до воріт єпархії, щоб зсередини утримати ворота. «Патріоти» їх розгойдували, а ми тримали. Вони за це били нас палицями по руках. А ще їм дуже допомогли газові балончики, вони бризкали прямо в очі, і мені теж дісталося «прямою наводкою». Обличчя та очі практично у всіх нас були обпалені їхнім газом. Владико, Ви на собі все це відчули, бо Ви були у перших рядах…

Я звертався до швидкої допомоги в обласну лікарню, діагноз – хімічний опік очей, занесли в кримінальну книгу, також звертався до судово-медичної експертизи – діагноз той самий. На руках були синці. Але все ж таки легше відбувся, аніж після Монастиря. Владико, мені так хотілося захистити свою Церкву… Я багато разів їздив у Печерську Лавру, ходив на суди до Вас, мені не байдуже, що відбувається.

Несправедливість – великий гріх.

Пробачте, якщо щось не так написано. Але так було.

З Вами в розвідку я піду. З іншими – подумаю.

4 лютого 2025 року, Черкаси.

Джерело: Телеграм канал “Черкаський паломник”

https://t.me/palomnik7/1523

Количество просмотров: 130

Цей запис також доступний на: Russian