ВІДНОСНО УПЦ ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ СПРАВЖНІЙ ТЕРОР – КЕРУЮЧИЙ СПРАВАМИ УПЦ

Нічна пожежа в Свято-Успенському монастирі стала за останні два тижні вже четвертим подібним інцидентом, з яким зіткнулася Українська Православна Церква. І якщо раніше варіант навмисного підпалу висувався лише в якості однієї з версій, то у випадку з Одеською обителю це стало вже незаперечним фактом.

При цьому потрібно посилено дякувати Богові за те, що вдалося уникнути великої трагедії. Адже якби не вдалося вчасно відкинути на безпечну відстань кинуту під бензобак палаючу пляшку із запальною сумішшю, вибухнула б припаркована біля газової труби братського корпусу машина. А в цьому приміщенні проживає 80 ченців. Просто уявіть скільки людських життів могло бути погублено, якби не допоміг Господь!

У зв’язку з цим я не побоюся назвати те, що сталося, — терором. Адже і в Одесі, і в подібних випадках на Буковині, Сумщині та Рівненщині під пряму загрозу було поставлено життя багатьох людей. І цей момент однозначно не можна залишити без належної уваги і реагування.

Але ж цілком можливо, що подібної кризової ситуації можна було уникнути. Якби свого часу просто пішла належна реакція на вчинені в попередні роки акти нападів і вандалізму щодо храмів УПЦ. Просто нагадаю: тільки в 2018 році лише в одному Києві було здійснено 3 підпали церковних будівель (тоді постраждали Десятинний монастир, храм на честь ікони Божої Матері «Всіх скорботних радість» і храм Преображення Господнього на Оболоні). І це я ще не говорю про відповідні хвилі вандалізму, що прокотилися в різних регіонах України (найбільше постраждала Одеська єпархія).

Звичайно, тоді розраховувати на справедливість було складно. На той момент активно втілювалася в життя стратегія насильницького переведення громад УПЦ в розкольницькі структури. Оскільки процес, навіть за потужної адміністративної та інформаційної підтримки, просувався з великим скрипом, почали використовуватися відверто протизаконні методи. Зокрема, залякування підпалами і деморалізація віруючих шляхом масового осквернення їх святинь. Фактично мова йшла про спробу зламати дух нашої Церкви з тим, щоб ми проміняли нашу прихильність канонічного устрою на єдність з розколом, а також політичну підтримку.

Кульмінацією всього цього стала епопея з отриманням томосу. Тоді влада закусила вудила і обрушила на УПЦ всю свою міць, сподіваючись забезпечити нашу пряму участь в церковній авантюрі Фанара.

Здавалося б, ті часи і та політика тиску на Церкву, що суперечить законам України, повинні були назавжди залишитися в минулому. Адже наш народ на виборах чітко і однозначно просигналізував про неприйнятність курсу т.зв. Армовіри.

Однак ми бачимо, що через певні причини цей курс продовжує залишатися дійсністю. Нинішня влада або удає, що цього немає, або ж просто продовжує політику, яка навіть з електоральної точки зору не виправдала себе, поховавши назавжди Порошенко як загальноукраїнського лідера і політика.

Навіщо ж все це робиться, навіщо «вбивається» авторитет Володимира Зеленського та його партії? Я не знаю, як відповісти на це питання. Хоча цілком можливо вся річ у тому, що в державному апараті і депутатському корпусі залишилося багато людей, яких досі щось пов’язує з попередньою владою. І вони продовжують діяти в її інтересах, паралельно дискредитуючи владу нинішню.

До речі, не тільки у мене складається таке враження. Про це говорять в різних колах. Зокрема, в експертному середовищі пройшла інформація про те, що напередодні Великодня Офіс Президента спустив деяким ЗМІ «темник», в якому вказав на необхідність активної дискредитації УПЦ і Блаженнішого Митрополита Онуфрія (оскільки він, зокрема, так і не закликав парафіян молитися на свято виключно вдома). Ми дуже сподіваємося на те, що це не більше, ніж неперевірені дані. Однак якщо згадана інформація все ж є правдою, то виникає питання: чи знає Президент, що певні представники його Офісу використовують далеку від норм закону і моралі методику? Невже нічого так і не змінилося, і ми продовжуємо жити за лекалами тієї дійсності, проти якої проголосували понад 70 відсотків громадян України?

Втім, хоч би що там було, однак поява чергової хвилі інцидентів із храмами УПЦ вимагає прямого і рішучого втручання вищих керівників держави. Адже безкарність буде породжувати все нові і нові злочини.

Тим більше, видно умисний характер того, що відбувається. І не виключено, що основою правопорушень є або реакція на розпалювання низкою ЗМІ ворожнечі до УПЦ, або підготовка грунту для продавлювання певних процесів чи рішень. У цьому контексті, до речі, вельми показовими виглядають сказані в інтерв’ю «Радіо Свобода» слова глави «ПЦУ» про те, що під час карантину т.зв. «переходи» громад УПЦ в «ПЦУ» припинилися, проте після його завершення віруючі знову «прийматимуть відповідні рішення».

З огляду на все сказане вище, було б важливо, щоб Президент України:

• взяв під особистий контроль хід відповідних розслідувань, а також доручив поінформувати його про результати справ за актами вандалізму та нападів на храми УПЦ в попередні 5 років;
• дав доручення відповідним органам державної влади перевірити ряд ЗМІ на предмет здійснення ними дискримінації за релігійною ознакою і розпалювання міжконфесійної ворожнечі.

Митрополит Бориспільський і Броварський Антоній,
керуючий справами Української Православної Церкви

Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ

Количество просмотров: 855

Цей запис також доступний на: Russian