Проповідь єп.Феодосія (Снігірьова) в Неділю 31-у після П'ятидесятниці

3 січня, в Неділю 31-у після П’ятидесятниці, святих отець, день пам’яті святителя Петра, митрополита Київського (Московського) і всієї Русі, чудотворця, вікарій Київської Митрополії єпископ Боярський Феодосій звершив Божественну літургію у Хрестовоздвиженському храмі м. Києва. Його Преосвященству співслужило духовенство храму.

На завершення Літургії єпископ Феодосій вимовив проповідь:

Святитель Петро, митрополит Київський, Московський і всієї Русі, народився в ХІІІ столітті на Волині. Отримавши попередню книжкову освіту, він у 12 років вступив до монастиря. Там майбутній святитель продовжив глибоке вивчення Святого Письма, іконопису та під досвідченим духовним керівництвом зростав в духовному житті. Із самої юності ставши на вузький шлях духовного діяння, він згодом прийшов в ту міру смирення і кротості, що отримав благословення свого ігумена на відхід з спільножительного монастиря в усамітнене місце, щоб почати затворницьке життя. Ієромонах Петро оселився на березі річки Ратс, але не довго тривало його усамітнення – навколо стала збиратися братія, що бажала його духовного керівництва. Слава про кроткого і смиренного ігумена, за молитвами якого відбуваються чудеса, пішла далеко за межі Волині. Галицький князь Юрій Львович часто бував в ігумена Петра. За клопотанням князя майбутній великий святитель був поставлений в Константинополі митрополитом Київським і всієї Русі. При цьому сама Божа Матір дала свідчення, що Вона обрала його на це служіння.

Але всього рік святителю Петру довелося прожити в Києві. Через татаро-монгольське розорення, від якого Київ, на жаль, так і не оговтався, митрополит Київський був змушений переїхати спочатку до Володимира на Клязьмі, а згодом до Москви. У той неспокійний час подібне переміщення Предстоятеля церкви з кафедрального міста, зі збереженням титулу і управління, не було винятком. Згадаймо, в той же час відбулося переміщення резиденції Римо-католицьких пап разом з курією у французьке місто Авіньйон, звідки вони і керували своєю церквою протягом семи десятиліть. Надалі Римські папи повернулися назад до Риму. А Київські митрополити так і залишилися в Москві, новій столиці, і продовжили управління Руською Церквою з цього першопрестольного міста.

Але переживаючи подібні нелади, переміщення і державний поділ, Церква та її народ – від Галичини і до Новгорода – завжди продовжували бути духовно і молитовно єдиними.

При цьому святитель Петро являв собою дивовижний приклад кроткого й молитовного Архіпастиря-чудотворця в Руській Церкви. Він своєю любов’ю обіймав всю ввірену йому паству, весь свій народ, завжди намагався мирити ворогуючих між собою князів. Його смирення особливо проявилося у перенесенні наклепу. При необхідності він був готовий в будь-яку хвилину покинути свій високий пост, і свідчив про це перед Переяславським Собором. Одному з зачинщиків наклепу на святителя, єпископу Тверському Андрію, що походив з дому литовських князів, коли той привселюдно був викритий у неправді й підбурюванні та підлягав осуду, митрополит Петро сказав так: «Мир тобі, чадо! То не ти винен, а древній ненависник людей, начальник наклепу … Відтепер бережися брехні, а минуле хай простить тобі Господь!».

За прикладом святителя Петра, давайте будемо і ми милосердно прощати тих, що кривдять нас! Будемо молитися святителю, щоб він допоміг зцілити ті рани, які несе зараз душа і тіло нашого народу, щоб і сьогодні умиротворив він всі негаразди і усобиці та допоміг нам навчитися любові!