У селі Зазим’є освячено пам’ятний хрест місцевим патріотам, що в 1920 р. захищали своє село
19 травня в день пам’яті жертв політичних репресій за ініціативи парафії в честь Воскресіння Христового с. Зазим’є навпроти храму було встановлено і освячено памятний хрест зазимським партіотам, що у травні 1920 р. захищали своє село від безбожного режиму.
Освячення пам’ятного хреста та панахиду за загиблими очолив настоятель прот. Олександр Генераленко у співслужінні клірика храму ієрея Анатолія Слинька. За богослужінням також молилися голова села Спичак Людмила Валентинівна, вчителі Недільної школи та прихожани.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА. Повстання зазимців почалося у квітні 1920 року з відмови селян на спроби комісарів 12-ї більшовицької армії реквізувати сільських коней (оскільки це б неминуче призвело до неможливості сільгоспробіт та голоду).
Був утворений Повстанчий комітет на чолі з старостою села Приходьком Євдокимом Івановичем, Радченком Іваном Сергійовичем, Суботовським Григорієм Степановичем.
Для придушення повстання був висланий загін зі ста чоловік із Чернігівського губернського ЧК, що прибув до села. Повстанці впустили загін у село, намагаючись вступити в переговори. Після того, як домовитися не вдалося, розпочався бій. Чекісти заняли оборону на території церковного подвір’я, але після тривалого бою були знищені. Таким чином селянам вдалося вбити 99 чекістів, яким у часи радянської влади поставили памятник навпроти церкви.
Повстання тривало понад місяць, до нього приєднались мешканці сусідніх сіл Літки, Требухів, Погреби а також містечка Борисполя. 8 травня на Зазим’є почали наступати численні регулярні війська. Це були частини 7-ї дивізії, загін арсенальців і матросів Дніпровської флотилії. З Броварської залізничної станції по селу стріляли з далекобійних гармат. Обстрілювали село також з гармат, установлених на катері, що стояв у річці Кодак за Погребами (Кодак – притока Десни). Червоні кіннотники натиснули великими силами і прорвали оборону з боку Погребів.
Частини цієї дивізії зайняли село 8 травня в суботу. Більшість сільської людності заздалегідь повтікала в задеснянські села, в ліс. Над Зазим’єм була вчинена жорстока розправа. Запалали хати, обійстя, спалено було церкву, школу. Вціліла лише одна вулиця – Новоселиця та частина Блошиної (тепер Ватутіна) і куток Савичина. Сліди від розривів куль і вогню на карнизах і стінах церкви є і нині. Вогонь знищив прекрасні високохудожні розписи, ікони всередині храму. Червоні командири погрожували зовсім знищити “бандитське” село. Прибували нові й нові загони грабіжників. Жінки були у відчаї. Очолені священиком Кіром, вони пішли назустріч черговому загону червоноармійців до Копійчиного моста (дорога на Пухівку). Зустрівши командира, впали на коліна і просили припинити підпали й грабежі. Адже діти не винні. Командир проявив гуманність. Безчинства було припинено. Частина повстанців перправилася на правий берег Дніпра в районі Вишгорода, на територію, заяняту 6-ою стрілецької дивізією УНР та союзною 3-ою польською армією.
У рідне село повстанці змогли повернутися тільки після того, як його зайняли поляки 11 травня. Зазим’я було одним з найсхідніших визволених населених пунктів, зайнятих поляками.
Згодом чимало зазимців відступили до Польщі з 6-ою дивізією УНР, брали участь у боях проти більшовицького війська. Чимало учасників повстання було страчено більшовицькими загарбниками у ЧК Остра та Чернігова.
Під час радянської влади село Зазим’я носило ярлик “бандитського”.
Количество просмотров: 202
