«Якщо ми схильні бачити причину своїх бід і проблем не в собі, а в сусідах, начальстві, владі і т.д. – це ознака зараження фарисейством», – служіння і слово єпископа Боярського Феодосія в Неділю про митаря і фарисея

21 лютого, в Неділю про митаря і фарисея, вікарій Київської Митрополії єпископ Боярський Феодосій звершив Божественну літургію у Хрестовоздвиженському храмі м.Києва.

Його Преосвященству співслужило духовенство храму.

На завершення Літургії Преосвященний владика вимовив проповідь:

Наближається Великий піст. Три тижні залишилося до його початку. Нинішня підготовча Неділя називається про митаря і фарисея, за персонажами тієї притчі, яку ми чули сьогодні в Євангелії. Ця притча оповідає про молитву двох людей, які зверталися до Бога в храмі – кожен відповідно до свого духовного улаштування. Фарисей, який вів праведний спосіб життя, вийшов засудженим після молитви, а грішний митар вийшов виправданим. Чому так? Невже Господь засуджує праведність і виправдовує грішний спосіб життя? Звичайно, ні. Однак, Господь засуджує і виправдовує те духовне улаштування, в якому були і з якого зверталися до Бога ці двоє – фарисей і митар. Саме духовне улаштування внутрішньої людини – це те, що важливо для Бога.

Господь показує нам, що фарисей, незважаючи на зовнішні добрі справи, був отруєний гординею. Саме гординя і засудження ближніх, плюс лицемірство, яке Господь називає найбільшим пороком фарисеїв, зводили нанівець все те, що зовні могло здатися благочестивим в житті фарисея. Через внутрішню гордість і впевненість у власному благочесті, справи благочестя не приносили йому ніякої користі.

У той же час гріх митаря був омитий його покаянням, бажанням виправлення. Це, звісно, означає, що вийшовши з храму митар збирався виправити спосіб життя, адже покаяння має вагу в очах Божих тільки якщо воно щире, з рішучістю виправити своє життя, не грішити більше. Саме в цій рішучості не грішити, і була сила молитви митаря, вона стала причиною його виправдання.

Варто звернути увагу, що Господь наш Іісус Христос, проповідуючи покаяння і Царство Боже, ніколи не викривав очевидних грішників. Адже всі й так розуміють згубність гріха: блуд, обман, злодійство і ворожнеча – це погано. Навпаки, Господь явних грішників не одноразово Сам піднімав з їх відчаю і милосердно виправдовував, заради їхньої віри і виправлення.

При цьому грізні докори Господа стосувалися майже завжди одного – фарисейського лицемірства, яке таїлося в серцях людей, з виду благочестивих. Адже лицемірство – це страшна глибинна хвороба людства. Її небезпека в тому, що людина, нею вражена, навіть не помічає хвороби в собі. Святитель Ігнатій (Брянчанінов) говорить, що набагато легше покаятися явному грішнику, розпуснику, шахраю або злодієві, адже його гріх очевидний, ніж покаятися і змиритися уявному праведнику: серце якого далеко відстоїть від Бога, а він цього навіть не помічає.

То невже такий страшний гріх лицемірства, невже внутрішня серцева гординя небезпечніше, ніж явний, відкритий гріх? Одного разу Господь в Євангелії сказав дуже сумні слова: «Син Людський, як прийде, чи знайде віру на землі?» (Лк.18: 8). І якщо ми відкриємо Євангеліє від Луки, де написана ця фраза, то побачимо, що Господь говорить ці слова як раз перед тим, як розповісти сьогоднішню притчу про митаря і фарисея. Господь показує, що саме в фарисейському лицемірстві лежить запорука того, що в майбутньому людство втратить віру. Тобто люди зовні, можливо, і будуть шанувати Бога, але серце їх далеко буде відстояти від Нього. Лицемірство свого часу довело фарисеїв до богоборства і боговбивства. Ця ж хвороба може і в усьому людстві остаточно винищити віру.

А як можна розпізнати в собі інфекцію фарисейства? Якщо в нас живе самовиправдання і засудження ближніх, то це явні ознаки цієї згуби. Якщо ми схильні бачити причину своїх бід і проблем не в собі, а в навколишніх нас людях, родичах, сусідах, начальстві, владі і т.д. – це ознака зараження фарисейством. Як тільки ми у себе такі ознаки виявили, потрібно відразу братися за їх лікування. Потрібно вчитися шукати в собі корінь своїх гріхів і життєвих негараздів, каятися в гріхах, нікого не судити і ні в чому не звинувачувати. Насадженням в собі почуттів митаревих можна започаткувати зцілення від фарисейства. Тільки та праведність угодна Богові, яка поєднана зі смиренним улаштуванням митаря, з відчуттям своєї гріховності й своєї негідності перед Богом.