Выбрать страницу

РІЗДВО – ЧАС М’ЯКОГО БОЖОГО ПОСТУПУ І МАТЕРИНСЬКОЇ ЛЮБОВІ

Передріздвяне інтерв’ю
з архієпископом Боярським Феодосієм (Снігірьовим)


– Ваше Високопреосвященство, владика Феодосій, благословіть привітати Вас з Святвечором, з наступаючим святом Різдва Христового і з початком 10-го року Вашого архієрейського служіння. І одразу перше питання: який у Вас сьогодні настрій? Як Ви святкували день своєї особистої П’ятидесятниці?

– І Вас, і Ваших читачів також вітаю з наступаючим Різдвом! Слава Богу, настрій вдячний Господу і за всі ці роки, і за кожен день мого життя. Служив сьогодні Літургію в своєму домовому храмі “по-печерному”. Благо, положення вікарія дозволяє уникнути “всенародних торжеств” в такі дні (сміється).

– Владико, Ви очолюєте Північне вікаріатство столиці, на території якого старовинний Поділ і порівняно молодий район Оболоні. Скажіть, скільки років Ви його очолюєте і кілька слів про особливості Вашого вікаріатства.

– Міське вікаріатство було мені доручено в 2013 році, при його заснуванні. До цього займався Броварським вікаріатством, в яке входила частина Київської області, в тому числі Чорнобильська зона відчуження, зараз це Бориспільська і Броварська єпархія. А в Північне міське вікаріатство спочатку також входив весь історичний центр Києва Шевченківський та Подільський райони. Тепер, після розукрупнення вікаріатства, залишилися Поділ, Оболонь і міські кладовища. Ось це сфера моєї канонічної відповідальності, що благословив Блаженніший Митрополит Онуфрій.

Чи є специфіка в кожному з районів? Безумовно, є. Перш за все, різницю довелося відчути при зміні обласного вікаріатства на міське: при тій же кількості храмів в два рази більше священнослужителів. І, звичайно, специфіка міського парафіяльного життя і характеру духовенства. А кладовища це взагалі окрема сфера. Але і район від району в Києві теж різниться в особливостях церковного життя. Статистично Північне київське вікаріатство сьогодні це 30 храмів, 77 священиків, 12 дияконів. 

– У чому специфіка районів, храмів, розкажіть детальніше. Чи відрізняються старі дореволюційні храми Подолу і сучасної Оболоні, і в чому їхня відмінність? І чи правильно говорити, як це кажуть в народі, про древні «намолені» храми і «ненамолені» сучасні?

Хрестовоздвиженська церква на Подолі

– Перш за все, треба сказати, що історична частина міста сьогодні практично нежитлова. З року в рік вона стає все менше населеною. Квартири перетворюються в офіси, в магазини, в ресторани. Деякі старі будівлі руйнуються, перетворюються в офісні центри. Знаю, що це відбувається не тільки в Києві. Люди переїжджають в житлові райони, а центр столиці, наприклад Поділ в історичній його частині, стає місцем роботи і дозвілля. І це безпосередньо відзначається на парафіяльному житті історичних храмів. Вони втрачають прихожан. Люди вливаються в молоді парафії за місцем свого нового проживання. А ті, хто працює в центрі, або приїжджає сюди ввечері для розваг, прихожанами, звісно, не стають.

При цьому, ситуація в нових районах прямо протилежна. Більш того, місто зараз приростає і приростає населенням внаслідок внутрішньої міграції в країні. На сьогодні Київ це вся Україна в мініатюрі. З усіх регіонів люди переселяються в столицю. Природно, більшість приїжджих заселяються в новобудови. Так що “ненамолені” храми зараз наповнені прихожанами набагато більше, ніж “намолені”.

– Як же врятувати становище парафіяльних громад в історичних храмах?

– Тільки особистим авторитетом священиків. Є, звичайно, парафіяни похилого віку, які їздять через все місто в “свій храм”, тому що тут їх хрестили, вінчали, тому що тут хрестили їх батьків і так далі, вони і будуть їздити. Але таких стає все менше. А ось авторитет священика як духівника, його проповідь, молитва за паству, опікування на сповіді, можуть творити дива. Ось вам приклад. У нашому вікаріатстві є кілька сучасних дерев’яних храмів, які взагалі віддалені від найближчих житлових будинків на кілометри, транспорт туди не ходить, один храм на кладовищі, інший в меморіальної зоні, туди і дійти складно. А парафії в цих храмах повнокровні, багатолюдні, живуть повноцінним молитовним життям, займаються просвітницькою і соціальною роботою, там великі недільні школи. Чому так? Тому що настоятелі в цих парафіях – щирі молитовники і хороші, уважні духівники. Ось це, мені здається, єдиний шлях виведення з глухого кута парафіяльного життя в історичних храмах міста: помічати таких священиків, цінувати їх і при звільненні вакансій призначати в історичні храми настоятелями.

– Оскільки мова зайшла про кладовищенські храми, розкажіть трохи про них. Вам підпорядковані всі кладовищенські храми Києва, в тому числі старовинних цвинтарів Байкового, Сирецького, Зверинецького та інших. Це унікальні історичні місця, де покоїться безліч православних киян, духовенства, чернецтва. Є поховання новомучеників, як на Лук’янівському кладовищі. Що Вас, як православного християнина, архієрея, може здивувало, порадувало або засмутило при знайомстві з цими давніми погостами?

Свято-Катерининський храм, Лук’янівське кладовище

– Дякувати Богу, за ці три десятиліття відродження Церкви практично на всіх кладовищах Києва є храми. І всі вони, за поодинокими винятками, належать нашій канонічній Українській Православній Церкві. Священики, які несуть послух у кладовищенських храмах в переважній своїй більшості люди не тільки самовіддані і працьовиті, але й талановиті, кожен в своєму. Це дозволяє їм, окрім основного щоденного пастирського навантаження, займатися увічненням пам’яті тих подвижників благочестя, сповідників і мучеників, тіла яких покояться на столичних кладовищах. Їх могили доглянуті, по персональним похованням ведеться робота в архівах, видаються книги з життєписами. Також з великою увагою до поховань викладачів і ректорів Київських духовних шкіл відносяться сучасні викладачі та учні Київської духовної академії і семінарії і особисто владика ректор, Преосвященний єпископ Білогородський Сильвестр. Студенти на чолі з владикою ректором регулярно бувають на могилах своїх попередників, звершують там панихиди, стежать за благоустроєм цих пам’ятних поховань. У місць поховання канонізованих подвижників відбуваються молебні.

– Якщо можна, кілька слів про Хрестовоздвиженський храм на Подолі, де Ви є настоятелем. Адже цей храм пов’язаний з багатьма історичними особистостями, описаний в романах М. А. Булгакова. Він шанований киянами. Також на Подолі поруч з вами історичний Іллінський храм, скажіть кілька слів і про нього.

– Дійсно, наш Хрестовоздвиженський храм по праву вважається одним з булгаковських місць Києва. У 1891 р. в ньому хрестили майбутнього знаменитого письменника Михаїла Афанасійовича Булгакова, і перші роки його життя також пройшли поруч з храмом, в 10 будинку по вулиці Воздвиженській, де його батько – протоієрей Афанасій Булгаков (доцент Київської духовної академії) орендував квартиру у тодішнього настоятеля Хрестовоздвиженської церкви. Наш прихід – це місця дитинства і молодості Михайла Афанасійовича, вони талановито і яскраво описані в “Білій гвардії”, інших творах письменника.

Свято-Іллінський храм на Подолі

А наші сусіди, Іллінська церква, це взагалі ключове місце для всієї повноти Руської Православної Церкви. Початковий дерев’яний Іллінський храм на місці нинішнього кам’яного це перший православний храм на Русі, побудований ще до її хрещення. Про нього згадується в “Повісті временних літ” як про соборну церкву київських християн у 945 році. Зведено храм, можливо, ще Аскольдом і Діром в ІХ столітті. Вважається, що саме сюди, в Іллінський храм, після Володимирового Хрещення вводили новохрещенних киян для звершення чину воцерковлення.

– Владико, розкажіть детальніше про свій архієрейський послух. У церковній символіці єпископ вважається як би “зарученим” своїй пастві, як наречений нареченій. Що це означає? Чи відчуваєте Ви це заручення в своєму житті та служінні?

– Ні, ці символи не належать до вікарного єпископа. Тут мова йде виключно про єпархіального архієрея, керуючого своєю єпархією, малою помісною Церквою. У нашому випадку це Блаженніший Митрополит Київський Онуфрій. Він “заручений” Київській кафедрі. А ми, його вікарії, є в цьому сенсі якби його синами, що допомагають йому в сімейному управлінні.

Вікарний архієрей теж являє собою образ Христа і Жениха Церкви, але тільки в літургійному значенні, під час богослужіння. А ось єпархіальний архієрей ще й в сенсі канонічному і таємничому по відношенню до своєї пастви. Тому і кафедра після смерті єпархіального архієрея називається “вдовою”, це вдова. І обирається на неї наступний єпископ не раніше закінчення 40 траурних днів.

– Як Ви думаєте, це лише символіка? Або за цими іносказаннями стоїть щось більше?

– Глибоко переконаний, що це не просто символіка. Що Христос – Глава Церкви, а Церква – Тіло Його, це лише символіка, як думаєте? Ні звичайно. Крім символіки в цих словах криється глибокий духовний зміст, не завжди зрозумілий людському розуму. Так само і з “вінчанням” архієрея і пастви. У стародавній Церкві були прямо заборонені переходи єпископа з кафедри на кафедру; в ряді Помісних Церков цього принципу і по сей день намагаються в міру можливості дотримуватися.

Хоча наша Церква від цього принципу відійшла, але це зовсім не означає, що містика “вінчання” архієрея і єпархії втратила свій сенс. Думаю, що цей сенс в кожному конкретному випадку може бути освячений Богом, якщо архіпастир постарається полюбити свою паству всім серцем, як наречену. Якщо буде жити заради неї, якщо буде готовий віддати життя заради неї. Тоді і наречена його полюбить. А байдуже або споживацьке ставлення до нареченої любов’ю і міцною сім’єю закінчитися не може.

– Владико, під кінець нашої розмови, скажіть, як будуть проходити Різдвяні дні, Святки, в Північному київському вікаріатстві, чи є якісь особливості чи традиції, характерні для його парафій?

– Під час Святок наше духовенство традиційно матиме кілька дуже хороших приводів для спілкування один з одним, молитовного спілкування, і не тільки. Перше ми всі разом будемо брати участь в чині привітання Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія в Києво-Печерській Лаврі, розділимо разом з нашим Предстоятелем Різдвяну радість. А потім, так уже повелося, у нас окремо по благочинням будуть відбуватися соборні святочні Літургії, після яких духовенство зможе відпочити і поспілкуватися в неформальній обстановці. На свято Обрізання Господнього настоятелі храмів Подолу зберуться на спільне архієрейське богослужіння в історичний подільський храм святих рівноапостольних Костянтина і Єлени, разом послужимо Літургію і привітаємо його настоятеля протоієрея Сергія Орлова з 60-річчям. 15 числа, на преподобного Серафима Саровського, все духовенство Оболонського району традиційно збереться на Літургію престольного свята в 100-річний Свято-Серафимовський храм в Пущі-Водиці. Кладовища м.Києва також не залишаться без уваги. 12 числа, у святочну неділю, у Всіхсвятському храмі на Лісовому кладовищі столиці у нас, на прохання численних парафіян храму, запланована зустріч, на якій духовенство і парафіяни зможуть задати керуючому вікаріатством питання, що хвилюють сьогодні віруючих людей. Після цього там же буде зустріч з дітьми з порушеннями розвитку та їх батьками, святковий виступ недільної школи, колядки, роздача подарунків, загальне чаювання. На завершення Святок, на свято Водохреща, традиційна Літургія в Покровському соборі на Оболонській набережній Дніпра, після якої Блаженніший Митрополит Онуфрій освятить там дніпровські води. Так що, сподіваюся, з Божою допомогою Святки в Північному київському вікаріатстві повинні пройти з користю і відпочинком.

Свято-Покровський храм на Оболоні

– Традиційно на завершення бесіди – Різдвяне побажання нашим читачам, серед яких і духовенство Київської єпархії, і тисячі благочестивих мирян.

– Скажу, якщо дозволите, перш два слова своїх спостережень, і сподіваюся, серед Ваших читачів будуть ті, хто зі мною погодиться. Пасха – це час смерті і воскресіння, болю і радісного торжества. Це злам, розрив буття, який повинен ввести людину і людство в неземний, Небесний рай. І відповідний настрій, як би дух цих подій і цього торжества відчувається багатьма віруючими в великодні дні. Це не просто враження, навіяне ходом богослужінь Страсних днів і Пасхи. Це щось більше, щось тріумфальне і радісне, що дзвенить у повітрі, незалежно від людської участі.

Різдво при цьому – час м’якого Божого поступу і Материнської любові. Це час тиші і глибокого миру, коли вщухає все навколо і всередині людини і покривається м’яким снігом благодаті. Це час прощення і примирення. Це час миру. І миру хочеться побажати нам усім в ці дні. Миру в усьому Божому світі, миру у нас в країні, миру в наших сім’ях, а головне миру в наших серцях і думках. Христос Рождається, славімо Його!

З архієпископом Феодосієм
бесідував диякон Сергій Герук,

Прес-служба Київської Митрополії
6 січня 2020 року


Количество просмотров: 67

Цей запис також доступний на: Russian

Оставить ответ

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

ОСТАННІ ПОДІЇ

КАЛЕНДАР НОВИН

Март 2024
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
« Фев    
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Відео-новини єпархії

ПРИЄДНУЙТЕСЬ ДО НАС

Помітили помилку?

Виділіть текст з помилкою і натисніть
Дякуємо за допомогу!