Проповідь єп.Феодосія (Снігірьова) в Неділю 20-у після П'ятидесятниці.

18 жовтня, в Неділю 20-у після П’ятидесятниці, вікарій Київської Митрополії єпископ Боярський Феодосій звершив Божественну літургію у Хрестовоздвиженському храмі м.Києва. Його Преосвященству співслужило духовенство храму.

Під час богослужіння владикою була прочитана молитва Господу Вседержителю про мир і припинення міжусобної ворожнечі в Україні. На завершення Літургії єпископ Феодосій вимовив проповідь по темі Євангельського читання.

Розмірковуючи над словами Господа нашого Іісуса Христа «І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так і ви чиніть з ними» (Лк. 6, 31), Преосвященний владика зазначив, що ці слова зрозумілі і близькі кожній людині, незалежно від її віросповідання і переконань, якщо у неї правдиве серце. Адже «всяка душа за природою своєю християнка», – як сказав один з древніх християнських письменників, а значить прості моральні істини, висловлені Христом Спасителем близькі та зрозумілі будь-якій людині.

Але при цьому наскільки важким буває на ділі здійснити Христові заповіді, і цю заповідь – про любов! Людина любить, насамперед, себе, шукає комфорту і робить все для себе. У кращому випадку, вона любить своїх рідних і близьких людей, але це – інстинктивна любов, яка властива навіть тваринам і не має великої моральної цінності, а, отже, не має і нагороди від Бога.

«Нагороду ж від Бога ми можемо отримати лише за ту любов, яка дається з працею!», а з працею дається нам любов до людей незнайомих, які нам байдужі та особливо до наших ворогів, тих, хто нас не любить, до кривдників наших. Як же віднайти в своєму серці любов до них? Тільки справами любові, які заповідав звершувати Христос. Тобто, незважаючи на те, що важко і навіть неможливо буває ставитися до ворогів з любов’ю, потрібно не по хотінню свого серця чинити, а, змушуючи себе, робити по відношенню до ворогів справи любові. Які справи любові? Прощати ворогів і допомагати їм у потребі і без потреби, благотворити їм, говорити про них іншим людям тільки хороше, молитися за них, як за себе, просячи від усієї душі у Бога для “ворогів” – земного благополуччя і вічного спасіння – тобто того, чого бажаємо собі. Все це, за заповіддю Спасителя, здійснювати необхідно в таємниці, не на показ.

Це буде робити спочатку дуже важко, але це і є той подвиг, якого чекає від нас Господь. І якщо ми будемо мужні в цьому подвигу, то з часом Спаситель, бачачи наше бажання виконати Його заповідь, бачачи нашу працю, обов’язково протягне руку допомоги і дасть нам не тільки сердечне прощення ворогів, але і великий духовний дар справжньої християнської Любові до ворогів. Цей дар Любові пов’язаний з серцевим миром і радістю у Христі, про яку не знає цей світ, але до якого покликані всі ми з вами – християни.