Проповідь єп.Боярського Феодосія в Неділю 36-у після П'ятидесятниці...

7 лютого, в Неділю 36-у після П’ятидесятниці, пам’ять Собору новомучеників і сповідників Церкви Руської, вікарій Київської Митрополії єпископ Боярський Феодосій звершив Божественну літургію у Хрестовоздвиженському храмі м.Києва.

Його Преосвященству співслужило духовенство храму.

На завершення Літургії єпископ Феодосій вимовив проповідь:

Сьогодні ми молитовно звершуємо пам’ять новомучеників і сповідників нашої землі, а також пам’ять священномученика Володимира (Богоявленського), митрополита Київського. Сугубо має вшановуватися нами пам’ять новомучеників, адже в великому сонмі тих, що постраждали за віру Христову під час гонінь ХХ століття, напевно є хто-небудь з наших родичів. Звичайно, Церквою до лику святих піднесені далеко не всі, а лише мала частина з тої безлічі людей, які терпіли утиски, глузування, звільнення з роботи, арешти, заслання і табори за свою віру, зберігаючи вірність Богу і Церкві. Але всі вони відомі Богу і отримують тепер Небесну нагороду. Всі вони молитовно предстоять перед Престолом Божим, заступаючись за своїх близьких, за кожного з нас. Адже для них тут на землі немає нікого ближче ніж ми.

Священномученик Володимир був першим з мучеників нового часу. 98 років тому група солдатів вивела його з келії, за стіни Лаври, і там розстріляла. Перед смертю, наслідуючи Спасителя, митрополит Володимир кротко молився про своїх катів: «Боже, не постав їм гріха цього, прости їх».

Згадуючи про всі подібні жахи ХХ століття, ми часто говоримо: «Головне, щоб таке не повторилося!». Але недостатньо лише говорити. Ми повинні розмірковувати, осмислювати і зрозуміти, що стало причиною трагедії нашого народу, цих бід і гонінь. І було б невірно перекладати тягар відповідальності лише на терористів-більшовиків і закривати очі на те глибоке духовне падіння, яке призвело наш народ до історичної катастрофи. Формальне ставлення до віри, постійна критика і наклеп на Церкву, секуляризація суспільства, неповага до законної влади, поклоніння благополуччю, грошам та розвагам наприкінці ХІХ – початку ХХ століття стали причиною революції і того розорення, якому попустив відбутися Бог. І якщо ми, не дивлячись на грізні уроки історії, будемо сьогодні нехтувати їх осмисленням, повторювати помилки своїх предків, то навряд чи зможемо бути застраховані від повторення трагедії.

Що ми повинні робити, щоб не допустити цього знову? Для цього необхідно жити благочестиво і смиренно, на ділі бути виконавцями Христових заповідей. Ми повинні звернути старанну увагу на своє власне духовне життя, намагатися жити так, як заповідав Спаситель. Якщо трапляється порушити заповідь Божу ділом, словом, чи думкою, необхідно відразу приносити Богові щире покаяння. Потрібно постійно бувати в храмі на богослужінні, регулярно сповідатися та причащатися святих Христових Таїн, молитися Богу і допомагати людям, любити Церкву, поважати оточуючих.

Господь любить нас і дуже хоче нашого спасіння, але навіть Він не може нас врятувати без нашого власного на те зволення й діяльної участі. Якщо ми опираємося своєму спасінню, грішачи і не виправляючись, то Господь змушений застосовувати до нас гіркі та болючі ліки. Саме гріховний і непоправний стан колись православного народу став головною причиною страждань і скорбот, що обрушилися в ХХ столітті.

Тому, якщо ми не хочемо пити з подібної гіркої чаші, то давайте віддамо свої сили турботі про спасіння своє і ближніх. Будемо ж старанно читати Євангеліє Христове і труди святих отців, щоб пізнавати шлях спасіння. Будемо намагатися жити так, як повинно християнам – в покаянні, молитві та служінні людям. Будемо проповідувати Євангеліє і любов до Церкви в середовищі нашого народу!