Заява Священного Синоду УПЦ щодо ситуації в українському і світовому Православ’ї

Священний Синод Української Православної Церкви на засіданні 3 квітня 2019 року обговорив ситуацію, що склалася в церковному житті України та у світовому Православ’ї після антиканонічного надання Константинопольським Патріархатом Томосу про автокефалію новоствореній «Православній Церкві України», і заявляє таке:

1. Констатуємо, що ідея подолання церковного розколу в Україні через надання Томосу про автокефалію неканонічним церковним угрупованням («УПЦ КП» та «УАПЦ») виявилася помилковою. Жодна з Помісних Православних Церков не визнала цього незаконного діяння Константинопольського Патріархату, а значна частина Помісних Церков, зокрема Антіохійська, Руська, Кіпрська, Сербська, Польська, Албанська та Православна Церква в Чеських землях і Словаччині в різних формах вже висловили свою незгоду з рішеннями Константинопольського Патріархату. Помісні Церкви також заявили, що не визнають новоствореної «Православної Церкви України», не визнають дійсності хіротоній у цій структурі та забороняють своєму духовенству мати будь-яке молитовне спілкування і літургічне співслужіння з її представниками. Таким чином, не відбулося рецепції, тобто сприйняття світовим Православ’ям цих дій Константинопольського Патріархату, який фактично спробував легалізувати розкол. Відповідно, легалізація розколу — це не той шлях, яким можна досягнути церковної єдності. Нагадуємо, що згідно з історико-канонічною традицією Церкви, автокефалія надається лише єдиній Церкві в межах певної держави, а не якійсь частині, що відкололася від Тіла Церкви.

2. Слід визнати, що історична та канонічна аргументація, яка наводиться Константинопольським Патріархатом щодо власного права й можливості втручання у справи інших Помісних Церков, є безпідставною, штучною, надуманою та суперечить Церковним канонам. Відповідно, Константинопольський Патріархат не мав жодного права втручатися у церковне життя України. Дії і аргументація Константинопольського Патріархату, який незаконно зняв анафему з головного винуватця українського церковного розколу Філарета Денисенка, а також визнав ієрархію «УАПЦ», у якої апостольське спадкоємство взагалі відсутнє, свідчать про те, що на Фанарі не розуміють до кінця суті того, що відбулося і відбувається в православному середовищі України. Насправді, Філарет Денисенко був анафематствований не за те, що прагнув автокефалії, як заявляють у Константинопольському Патріархаті, а за аморальне особисте життя, нерозкаяний тяжкий гріх вчинення розколу в Церкві, за створення паралельної розкольницької ієрархії та квазіцерковної структури, яка протягом усього свого існування протистояла і продовжує вже під іншим іменем боротися з канонічною Українською Православною Церквою, а тепер навіть загрожує зруйнувати єдність між Помісними Православними Церквами.

3. Слід констатувати, що дії Константинопольського Патріархату в Україні завдали великої шкоди українському Православ’ю, а також стали загрозою для всеправославної єдності. Вважаємо, що Константинопольський Патріархат і особисто Патріарх Варфоломій має визнати свою помилку і працювати над її виправленням. Способом виправлення цієї помилки могло би бути відкликання Томосу, заклик до розкольників про покаяння в гріху розколу та скликання Всеправославного зібрання задля соборного вирішення українського церковного питання.

4. Церковна дійсність в Україні свідчить, що для православних християн Томос не приніс ні єдності, ні миру, ні спокою, як це обіцяли рік тому ініціатори цієї ідеї з церковних і державних кіл. Натомість, плодами Томосу стали насильство, конфлікти, протистояння, сльози та страждання віруючих Української Православної Церкви. Всі ці факти свідчать, що проста легалізація розколу не змінює розкольників, які залишаються ворожими та агресивними до Церкви. Лише покаяння і щире визнання розкольниками своїх помилок перед Церквою та повернення до її лона може принести мир і єдність в церковне життя України.

5. Насильство, дискримінація й порушення прав віруючих Української Православної Церкви вже потрапили у поле зору міжнародних правозахисних організацій. Зокрема, це знайшло відображення в останній доповіді Управління верховного комісара ООН з прав людини. Ці правопорушення, що часто підтримуються представниками влади на місцях, компрометують нашу державу в світі. Насильство, захоплення наших храмів та інші протиправні дії не приведуть до церковної єдності в Україні. Це помилковий шлях і потрібно мати мужність визнати цю помилку. Поважно просимо представників чинної влади припинити штучне ініціювання зміни підлеглості наших парафій, оскільки серед нашого духовенства і парафіян немає на це внутрішнього запиту. Вважаємо, що кампанія з дискредитації Української Православної Церкви, заборона на присутність духовенства нашої Церкви в армії, намагання насильно змінити назву нашої Церкви та інші подібні антицерковні дії є стратегічною помилкою влади в сфері внутрішньої політики й стабільності в державі.

6. Особливу стурбованість викликає факт кримінального переслідування клірика Рівненської єпархії Української Православної Церкви протоієрея Віктора Земляного. Вперше за роки незалежності України священика, який захищає права віруючих та свободу віросповідання, безпідставно притягують до кримінальної відповідальності та звинувачують в розпаленні релігійної ворожнечі.

7. Просимо державну владу не втручатися в церковні справи, своїми діями не сприяти розпалюванню релігійної ворожнечі, скасувати вимоги Закону України №2673-VIII від 17.01.2019 року про перейменування Української Православної Церкви як антиконституційні та такі, що суперечать нормам українського і міжнародного законодавства та базовим принципам прав і свобод людини, а також не сприяти рейдерському захопленню парафій нашої Церкви шляхом незаконної їх перереєстрації. Господь наділяє правителів владою не для породження розбрату в суспільстві, а для плекання миру, спокою та злагоди між всіма громадянами країни.

8. Звертаємося до представників новоствореної структури — «Православної Церкви України» із закликом згадати слова Христа про те, що саме любов до ближнього є ознакою справжніх християн (див. Ін. 13:35). Чим більше насильства з вашого боку буде сьогодні до наших віруючих, тим більш віддаленою буде перспектива відновлення церковної єдності в Україні. Те, що ви захоплюєте наші храми із залученням політичних, державних і навіть інколи парамілітарних структур, виганяєте наші громади на вулицю, внаслідок чого вони вимушені молитися просто неба або в непристосованих приміщеннях, ми сприймаємо все це з християнським терпінням. «Лихословлять нас, ми благословляємо; го­нять нас, ми терпимо;ганьблять нас, ми молимось» (1 Кор. 4:12-13). У цьому терпінні ми смиренно молимося й очікуємо на той час, коли християнська любов переможе ненависть, злобу та ворожнечу, і ми зможемо зустріти вас на порозі Церкви та обійняти як братів і сестер, які повернулися додому.

9. Висловлюємо подяку тим Помісним Православним Церквам, які вже виступили на підтримку канонічного церковного порядку та не погодилися з легалізацією розколу. Дякуємо також тим священикам і віруючим, які втративши свої храми, що були захоплені, зберегли вірність Церкві. Закликаємо духовенство і вірних Української Православної Церкви допомагати та надавати підтримку тим священикам та громадам, в яких відібрали храми, пам’ятаючи слова святого апостола Павла: «Носіть тягарі один одного і так здійсните закон Христовий» (Гал. 6:2).

10. У ці спасительні дні святого Великого посту, коли ми вже пройшли половину шляху до великого свята Світлого Христового Воскресіння, просимо всіх молитись, щоб Господь зберіг єдність Святого Православ’я, укріпив нас у непохитному стоянні за Істину Божу, дарував мир, спокій і взаєморозуміння нашій Українській державі та благословив всіх нас!

Заява також доступна грецькою і англійською 

Количество просмотров: 325

Цей запис також доступний на: Russian