Великопісне послання митрополита Черкаського і Канівського Феодосія
Дороге у Господі духовенство,
чесні ченці та черниці, брати і сестри – всі вірні чада
Черкаської єпархії Української Православної Церкви!
«На реках Вавилонских, тамо седохом и плакахом, внегда помянути нам Сиона…» – цими сумними словами 136-го псалма ми останні кілька тижнів готували себе до Великого посту, і нагадували собі про те, що знаходимося в цьому житті у вигнанні. Для нас, православних християн, цей псалом має особливий сенс та значення. Ми всі живемо тут у вигнанні, і, перебуваючи в цьому світі, кожен із нас прагне повернутися до свого рідного дому – до Царства Небесного. Для нас Великий піст є часом, який визначений Матір’ю-Церквою для відновлення в пам’яті того Сіону, від якого ми так далеко відійшли. Ми заслужили на це вигнання через власну гордість і гріховність. Тільки через молитви і покаяння, через скорботу та хворобу ми можемо повернутися до Горнього Єрусалиму.
Будучи слабкими та забудькуватими, навіть під час Великого Посту ми часто живемо так, ніби небесний Єрусалим для нас не існує. Ми продовжуємо захоплюватися світом, нашим земним «Вавілоном», зваблюємося легковажними турботами та забавами цієї чужої нам країни вигнання і легковажно ставимося до богослужінь та дисципліни Церкви, яка кличе нас до Отчого дому. Але, що найнеприродніше – ми любимо наших образників – наші гріхи. Адже саме вони, наші пристрасті та гріхи, воістину тримають нас у полоні міцніше, ніж будь-який терорист чи грабіжник. І служачи їм, нашим ворогам, виявляючи до них болісну і пристрасну любов, ми нерідко проводимо в лінощах цінні дні Великого посту – саме той час, коли Господь Іісус Христос подає нам особливі сили, щоб розірвати цей болісний та отруйний союз із гріхами та пристрастями.
Але є ще час – і ми повинні згадати наш Рідний дім – Небесне Царство, стан глибокого духовного миру та радості у Святому Дусі, що дарує Бог. Ми повинні почати оплакувати гріх, який нас вигнав із Раю спілкування з Богом, і постійно виганяє. Святий Іоанн Ліствичник говорить: «Вигнання є відокремленням від усього, щоб тримати розум невід’ємним від Бога. Вигнання любить і чинить постійний плач». Вигнані з Раю, ми маємо стати вигнанцями від миру, якщо бажаємо повернутися до Раю. Це ми можемо зробити, проводячи Великопісні дні в утриманості, молитві, відчуженні від миру, відвідуванні церковних богослужінь, у сльозах покаяння та у приготуванні себе до радісного свята Пасхи.
Ще у Старому Завіті сказано про сорокаденні та багатоденні пости. Всі вони були викликані особливими обставинами, мали від Бога особливе призначення та приносили особливі плоди. Так постився пророк Божий Ілля – сорок днів, перш ніж удостоївся бачити Бога на горі Хориві, у «віянні тихого вітру» (3Цар. 19, 12), і пророк Божий Даниїл готувався триденним постом до розуміння Божественних Откровень. У Старому Завіті ми читаємо про пророка Моїсея, як він зійшов на гору: «І був там Моїсей з Господом сорок днів і сорок ночей, хліба не їв і води не пив. І написав на скрижалях слова Заповіту, Десять Заповідей» (Вих. 34, 28). Він залишив на якийсь час свої земні справи, свої турботи і труди і піднявся прямо до Господа. Він бачив Його, осяявся, обличчя його довго потім сяяло, і пробув з Ним наодинці, у цьому чудовому, безперервному спілкуванні сорок днів і сорок ночей! Ось дивовижний піст! Піст тісного спілкування та потаємної розмови з Богом. І Сам Господь наш Іісус Христос постився в пустелі 40 днів перед Своїм виходом на проповідь цьому світові, показавши всім майбутнім поколінням християн приклад посту.
А що ж наш піст? Чи завжди він полягає в пошуку Обличчя Божого, як говорив псалмоспівець Давид: «Боже! Ти Бог мій, Тебе від вранішньої зорі шукаю я; Тебе жадає душа моя, Тебе прагне плоть моя на землі пустельній, спраглій і безводній» (Пс. 62, 2). Чи усамітнюємося ми як слід для потаємної бесіди з Господом, в якій полягає таємна сила християнського життя? Адже приємний Богові піст – це зближення та спілкування душі з Господом, і до цього посту покликані не тільки пророки Моїсей та Ілля, але й кожен із нас.
На превеликий жаль, багато хто з нас грішить легковажним ставленням до посту. А деякі, називаючи себе православними, взагалі постять час від часу, не вважаючи для себе соромним порушити церковні постанови. Вони іноді посилаються на Святе Письмо: «Не те, що входить в уста, сквернить людину, а те, що з уст виходить, людину сквернить.» (Мф. 15, 11). «Ось, – кажуть ті, хто хоче виправдати своє не дотримання посту, – Ти краще не лайся, не гнівайся, не ображайся, не насміхайся над людиною, ось тобі і буде піст». І смішно, і водночас сумно слухати такі розмови. Хто ж заважає вам одночасно і постити, і не грішити при цьому? Навіщо штучно протиставляти між собою піст та чесноти? Їх слід не протиставляти, а поєднувати між собою. Так заповідає Православна Церква – об’єднувати виконання Заповідей Божих з помірністю в їжі та розвагах, щоб досягти найбільшого результату – плодів духовного життя. Пісне утримання для того й необхідно, щоб навчитися чеснотам та перемогти гріх. Сам Спаситель сказав: «Цей же рід (тобто біси) виганяється, тільки молитвою і постом.» (Мф. 17, 21). Бачите, є два головні засоби проти бісів – молитва і піст. Як же їх не використовувати? Як же можна не постувати? Як же можна не слухатися Святої Матері Церкви? Адже «кому Церква не мати, тому Бог не отець», – сказав святий священномученик Кіпріан; то як же можна не слухатися Матері?
Але є в нашому житті, на жаль, й інша крайність. Для частини віруючих людей, які живуть у миру, піст іноді головним чином полягає в скрупульозному дотриманні статутних правил харчування: в які дні, як і що можна їсти, коли можна їсти сиру або варену їжу, яку саме і в якій кількості, а в які дні не можна. Нерідко така людина під час посту думає здебільшого про їжу і про все, що з нею пов’язане, знаходячи в цьому хибне задоволення для своєї совісті, вважаючи, що цим вона догоджає Богу, що постить вона по-справжньому, без порушень. І іноді таке хибне самозаспокоєння та виціджування комара буває посоромлено Богом. Зрештою, такий стан у людини може перерости або в розлад здоров’я, або в неправильне очікування на закінчення Посту: коли ж, нарешті, можна буде їсти все? І найсумніше це те, що такий підхід спонукає віруючу людину мало міркувати про духовні вправи, або зовсім забувати про них. Тим часом, Великий піст, якщо вже дотримуватися його повністю за буквою уставу, полягає не тільки в якісній зміні їжі, але й у тому, щоб їсти лише один раз на добу, увечері, а також щодня відвідувати всі без винятку богослужіння в храмі, у свій, визначений уставом час. Цілком очевидно, що далеко не кожному сьогоднішньому парафіянину повне і точне дотримання букви древнього великопісного уставу може принести духовну користь і не зашкодити його внутрішньому душевному стану і навіть здоров’ю. Тому міра застосування Великопісних уставних вказівок для людей, які живуть не в монастирі, повинна визначатися і регулюватися не самочинно, а в пораді з досвідченим духовником.
Преподобний Макарій Оптинський говорить про практику посту так: «Їжу вживайте, на славу Божу, яка може зміцнювати ваш тілесний склад, встановлену уставом Церкви, що належить часам вживання м’яса та постів. Не слухайте тих, хто радить вам, – віддалятися їжі та пиття. Ми повинні бути, за вченням святих отців, не тіловбивцями, але страстовбивцями, тобто знищувати в собі пристрасті: гордості і марнославства, плотської похоті, сріблолюбства, гніву, заздрощів і злопам’ятства, образ ближніх та іншого, а насаджувати в собі: любов, кротість, смирення, милість, терпіння та інші християнські чесноти, що молитвою зміцнюються».
Під час Посту ми повинні докладати максимум зусиль для того, щоб виправити своє життя, відстати від гріховних звичок, змінити себе на краще, очистити свою душу і серце від гріха та скверни. Всевідучий Господь знає наші слабкості, знає наші гріхи, і Він промислительно все наше життя ніби «підштовхує» нас до спасіння, весь час дає нам такі життєві обставини, в яких ми можемо знайти Його, прийти до Нього і спастися Ним.
Ми – люди, створені за образом і подобою Божою, і втратили Рай через свою гордість та гріх. Нині, напередодні Великого посту, ми бачимо відкрите небо, і Рай відкритий для нас. Бог чекає нашого спасіння, чекає нашого виправлення, чекає нашого покаяння. Він посилає нам Духа Свого Святого, щоби ми змогли пройти шляхом виправлення, покаяння та очищення. Нам потрібно лише слідувати Слову Божому, слідувати поклику Церкви, а Господь не залишить нас і обов’язково допоможе нам. Давайте ж усі разом, з радістю та наснагою, розпочнемо Великий піст! Давайте разом дійдемо до Світлого свята Пасхи, разом досягнемо мети Великого посту! А мета посту – це душа вільна від гріхів, душа вільна від зла і ненависті. Мета посту – душа, яка вміє любити, душа милосердна та співчутлива. І ми, зібравшись нині в Божому храмі, просимо у Господа благословення, щоб нам цей Великий піст звершити у всякому благочесті та чистоті, щоб у чистоті та з радістю зустріти Світле Христове Воскресіння!
Смиренний ФЕОДОСІЙ, милістю Божою
Митрополит Черкаський і Канівський,
Великий піст 2022 року,
м. Черкаси.
Количество просмотров: 20
Цей запис також доступний на: Russian