Різдвяне послання архієпископа Черкаського і Канівського Феодосія

Возлюблені у Господі всечесні отці,
боголюбиві ченці та черниці, дорогі брати і сестри!

Сердечно вітаю всіх вас із радісним і спасительним святом
Різдва Господа Бога і Спаса нашого Іісуса Христа!

У ці святкові дні ми знову чуємо в наших храмах радісний спів: «Христос рождається, славіте!» – і знову переживаємо відродження душі й найсвітліші почуття. Немає в земній історії більш великої і таємничої події, ніж пришестя у світ Сина Божого. Всесвіт змінився, знайшов новий початок, Різдво Христове відкрило людям найголовнішу істину – істину Божественної любові. «Так бо Бог полюбив світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Ін. 3:16), – говорить нам Святе Євангеліє.

Різдво Христове стало головною подією в історії, воно розділило буття людства на два періоди – до Втілення Господа і після нього. Після того, як Бог прийняв на себе людську природу і став у всьому подібний до нас, крім гріха, ми вже не можемо сказати, що плин історії йде автономно, сам по собі. Тепер нова історія, в якій присутні Христос і Його Церква. Бог явився у світ, щоб врятувати світ, звільнити людей від гріха і повернути їм мету, що знаходиться за межами цього світу, – входження в Царство Небесне. Для здійснення цієї мети Господь і народився в грішному світі: щоб прийняти на Себе всі його тяготи, і щоб померти за кожного з нас. Тому для нас Різдво Христове – це загальнолюдська і всесвітня подія.

Іісус Христос усім проповідував одну Істину, але не на всіх Його проповідь справила однакову дію: одні увірували в Нього і Його вчення, інші ж зненавиділи Його. «Звідки війни та свари між вами? – запитує апостол Іаков. – Чи не звідси: від жадань ваших, які воюють в членах ваших?» (Іак. 4: 1). І з сумом свідчить про це апостол Іоанн: «Увесь світ лежить у злі» (1 Ін. 5:19). Важко, важко і задушливо було в цьому світі у році, що минає. Задушливо від моральної безпринципності, яка уражає людство й відносини між людьми. Багато хто сьогодні шукає причину і джерело зла в пандемії COVID-19, яка сколихнула світ у 2020 році скорботами, хворобами і багатьма смертями, і при цьому не помічають, що коронавірус – це лише наслідок людського зла, а не його причина і джерело. Вустами ж пророка Ісайї Господь відкриває нам причину всього цього: «Віл, – говорить пророк, – знає свого власника, а осел – ясла господаря свого… а народ Мій не знає Мене, не розуміє… На жаль, народ грішний, народ, обтяжений беззаконнями,.. залишив Господа… повернувся назад» (Іс. 1: 3,4). «Блукали, немов ті вівці, розпорошились кожен на власну дорогу» (Іс. 53: 6). Чи не про цей шлях нам говорить Спаситель: «…просторі ворота й широка дорога, що веде до погибелі, і нею багато хто ходить» (Мф. 7:13).

Шлях Православної Церкви – це тісний Хрестоносний шлях Христа. У Христі Церква непереможна. І, бачивши її незламність, стурбувалися «сильні і мудрі віку цього». Чим інакше пояснити те, що зараз проглядається загальний, всесвітній тиск на Православну Церкву? Чим пояснити те, що в цю боротьбу втягнута державна влада різних країн? Вони обережно і непомітно, але планомірно і наполегливо намагаються витіснити сьогодні Христа з Церкви. У цей процес сьогодні утягнено ряд грецьких церков. Для багатьох східних ієрархів Церква Христова зараз перестає бути стовпом і утвердженням Істини, Тілом Христовим. Вчорашні захисники православ’я раптом стали лише «служителями культу», які обслуговують геополітичні інтереси своїх країн. Це саме при їх потуранні в Україні сьогодні виганяють православних віруючих людей зі своїх власних храмів, народ Божий піддається гонінням. Посівом ворога роду людського (без перебільшення) можна назвати визнання розкольників в Україні деякими грецькими церквами: «Блажен муж, який не ходить на раду нечестивих і не стоїть на дорозі грішних, і не сидить на зібранні спокусителів» (Пс. 1: 1). Цими словами Псалмоспівця ми повинні вітати один одного при зустрічах, нагадуючи цим привітанням про необхідність зберегти вірність єдності у Христі й захищати один одного від небезпеки впадання в спокусу розколу і відпадіння від Істини заради смачнішого і легкого хліба.

На межі Новоліття ми підводимо підсумки року, що минає. Із глибоким сумом і печаллю Черкаська паства зустріла звістку про те, що на 81-му році життя відійшов до Господа митрополит Черкаський і Канівський Софроній – видатний архіпастир землі Черкаської, храмобудівничий, невтомний трудівник на ниві Божій. Майже тридцять років Владика Софроній керував Черкаською єпархією, по-батьківськи піклувався про зростання пастви у вірі та благочесті. Священний Синод Української Православної Церкви на чолі з Блаженнішим Митрополитом Київським і всієї України Онуфрієм поклав тепер на мене високу відповідальність управляти Черкаською єпархією. Це рішення було сприйнято мною, як Промисел Божий, який зобов’язує мене докласти всіх зусиль, щоб зберегти ту спадщину, яку залишив Владика Софроній на Черкаській кафедрі. Скільки стане сили я буду продовжувати його справи і втілювати в життя ті ідеї, які не встиг завершити Владика.

Але не тільки про скорботи згадуємо ми, молитовно проводжаючи цей рік. Ми не повинні забувати також і ті моменти світлої радості, якими відвідав нас Всемилостивий Господь в році, що минає. Давайте згадаємо і те, чим духовно ми збагатилися протягом цього року. Не дивлячись на скорботу і безпросвітність, які нас оточують, ми бачимо, що є ще у світі щось, над чим ані час, ані світ не мають влади – це Любов Божа, саме та Любов, про яку говорить апостол Павло, що «хоч і пророцтва припиняться, і слова замовкнуть, і знання скасується, але Любов ніколи не перестане» (1 Кор. 13: 8).

Сердечно вітаю всіх Вас, всечесні отці, боголюбиві ченці та черниці, дорогі брати і сестри із Різдвом Христовим, прийдешнім Новоліттям і всеосвячуючим Його Святим Богоявленням!

«Христос рождається, славіте!»

Смиренний ФЕОДОСІЙ, милістю Божою
Архієпископ Черкаський і Канівський

Різдво Христове 2021 року.
м. Черкаси