Вихованці Київської духовної семінарії звершили паломництво до святинь Черкащини

15 та 16 жовтня 2022 р., на запрошення Керуючого Черкаською єпархією митрополита Черкаського і Канівського Феодосія та з благословення ректора Київської духовної академії і семінарії архієпископа Білогородського Сильвестра, вихованці 3-го класу Київської духовної семінарії відвідали святині Черкащини.

Паломників супроводжував класний керівник ієромонах Афанасій (Стрельцов) та викладач ієромонах Рафаїл (Мосунов).

Зранку 15 жовтня паломники прибули до Свято-Успенського кафедрального собору м.Канів. Екскурсію для семінаристів провів благочинний Канівського округу протоієрей Георгій Почтовий.

Вихованці дізналися про історію собору, який є яскравим зразком середньовічної архітектури періоду Київської Русі, найдавнішою кам’яною будівлею Канева, що збереглася до наших днів.

Собор був побудований 1144 року князем Всеволодом Ольговичем. Неодноразово зазнавав руйнувань і знову відновлювався.
З князівських часів храм слугував надійним сховищем для містян під час нападів ворогів, а під собором знаходились підземні ходи, що вели в чотирьох напрямках. Декілька століть храм знаходився під особливим піклюванням Канівських князів Рюріковичів.
Саме в цьому соборі звершував свій подвиг святий преподобномученик Макарій, Переяславський і Канівський чудотворець та був рукопокладений в диякона майбутній святитель Димитрій Ростовський.

Далі група вирушила до Чернечої гори, на якій біля могили Тараса Григоровича Шевченка була звершена заупокійна літія.

Студенти також відвідали Музей Т.Г.Шевченка, який нараховує понад 20 тисяч унікальних пам’яток, серед яких – особисті речі Тараса Шевченка, рідкісні видання його творів, цінні архівні документи, шедеври народної художньої творчості, тощо.

Наступним місцем паломництва був Свято-Покровський Красногірський жіночий монастир, розташований неподалік м.Золотоноша.

Це один з найстаріших монастирів України, чернече життя в якому не припинялося навіть у 20 столітті. Монастир було засновано на межі 16-17 століть ченцем із Константинополя, якому уві сні явилася Пресвята Богородиця, вказавши на місце майбутньої обителі. Так на мальовничій височині, що отримала в народі назву «Красна гірка», зародилося подвижницьке життя. До 1790 р. монастир був чоловічим, а потім на його місце було переведено з Києва Іоанно-Богословську дівичу обитель. З того часу Красногірський монастир існує як жіночий.

В монастирі паломників гостинно зустріла його настоятелька ігуменія Арсенія з сестрами. Учасники поїздки завітали до храмів обителі та вклонилися чудотворним іконам Божої Матері «Дубенська Красногірська», «Козельщанська», частинці мощей свт.Софронія Іркутського та іншим святиням.

Після гостинної трапези паломники вирушили до Архангело-Михайлівського кафедрального собору Черкас, де перед нетлінними мощами небесного покровителя краю преподобномученика Макарія Канівського, було звершено молебень, який очолив митрополит Черкаський і Канівський Феодосій.

Після соборної молитви учасники паломництва отримали з рук владики в дар Філахто – часточки облачення святого прпмч.Макарія,

Також вихованці отримали незабутні враження від спілкування з митрополитом Феодосієм за чаюванням.

На згадку про відвідання Черкас владика вручив семінаристам пам’ятні подарунки.

Цього ж дня увечері паломники відвідали Свято-Троїцький Мотронинський жіночий монастир, який був заснований між 1495-1637 рр. князями Глинськими.

Відомо, що у 1568 р. ченці утворили у лісі скит та випросили у митрополита Іони III (Протасевича) благословення на звершення в ньому богослужінь.
Під час турецьких походів на Чигирин у 17 ст. монастир був «спалений і вщент розорений», але невдозі його відбудовали. У 1911р. обитель стає жіночою. Під час більшовицького терору 1923 р. монастир було закрито. Його відродження почалося в 1991 р., і понині він радує паломників своєю красою та розміреністю чернечого життя.

Минулого року при Мотронинському жіночому монастирі була заснована перша в Україні добровільна сестринська пожежна команда, яка надає допомогу жителям 7 сіл та двох селищ, що знаходяться неподалік обителі.

Очолює пожежну команду настоятелька монастиря матінка Іларія. Ігуменя презентувала пожежний автомобіль, спецодяг та розповіла історію виникнення спеціального добровільного підрозділу ДСНС.

Завершився паломницький день молитвою і трапезою в Свято-Миколаївському жіночому Лебединському монастирі.

Ця обитель заснована в 1779 році монахинями Магдалиною і Трифілією та інокинями Дарією і Февронією, які перейшли з молдавського Свято-Успенського Калатурського монастиря, пограбованого і спаленого турками.
В пошуках нового місця подвигу йшли сестри Лебединським лісом, де й зупинилися на ночівлю. Вночі їм було видіння: святитель Миколай благословляв їх заснувати тут монастир. Зранку пішли сестри до струмка по воду і знайшли в ньому ікону свт.Миколая Чудотворця. Це було підтвердженням Божого благословення.

Вранці, 16 жовтня, вихованці Київської духовної семінарії співали за недільною Божественною літургією в Свято-Миколаївському монастирі, по завершенні якої був звершений чин Панагії.

Церковне передання стверджує, що апостоли залишали за столом частину хліба — долю Пречистої Матері Господа на спомин постійного спілкування з Нею і після трапези благоговійно ділили цю частину між собою.
Богородичну просфору – Панагію, з якої на проскомідії була вийнята частка на честь Божої Матері, кладуть в особливий ковчежець – панагіар і виходять із храму на трапезу, після якої з прославленням Святої Трійці та з молитвою Пресвятій Богородиці просфору возносять над іконами та споживають.
Чин Панагії, будучи прерогативою недільних та святкових днів, покликаний показати особливий зв’язок Літургії з трапезою, як продовженням богослужіння, та символізує присутність Божої Матері за трапезою.

Після екскурсії Лебединським монастирем студенти відвідати географічний центр нашої країни, який знаходиться на території Черкаської єпархії та відмічений унікальним арт-об’єктом «Серце України». Комплекс складається з розташованої під склом скульптури серця та 25 пар крил, які символізують всі регіони нашої Батьківщини.

Далі паломники прибули до Архрангело-Михайлівського храму м.Городище. Цей храм був побудованй в 1844 році в неоготичному стилі за проектом італійського архітектора Дж. Торічеллі.
Настоятель храму благочинний Городищенського округу прот.Іоанн Жигало провів екскурсію по храму та розповів про новоявлену чудотворну Козельщанську ікону Божої Матері і про мученицький подвиг святого Даниїла Мліївського, який постраждав у період гонінь з боку уніатів.

У 1776 році віруючі села Мліїв (нині Городищенського району), щоб уникнути святотатства передали церковне начиння та Дарохранительницю на зберігання селянину Даниїлу Кушніру, церковному старості (ктитору, «титарю») Успенського храму. Священики брати Гдишинські Федір та Василь, які переметнулися до уніатів, заходилися пліткувати, що Данило все вкрав. Титаря взяли під варту, закували в залізні кайдани та кинути до вязниці Смілянського замку, де мученик перебував з кінця березня до літа 1766 року.
В суботу 11 серпня 1766 року Даниїла відправили до польського військового обозу, що стояв під Вільшаною, для привселюдної страти. З навколишніх сіл з метою залякування зігнали 12 тисяч селян.
Для страти приготували поміст з хрестом, до якого прив’язали Даниїла та обв’язали йому руки змоченими у смолі коноплями і запалили їх. Коли вогонь запалав, страждалець, взивав до людей не приймати унії, а триматися Православ’я. Коли обгоріли руки, кат зав’язав очі святому та відтяв йому голову, почетвертував тіло і спалив на багатті. Голову ж борцю за віру настромили на палю (кіл) та прибили залізним цвяхом.
Чесна глава мученика залишалася на колі під вартою до кінця вересня, а потім в одну з ночей була знята православними та віднесена до Переяслава.
Ця страта та ще багато інших знущань уніатів над нашим народом значною мірою стала причиною, що через два роки вибухнуло велетенське народне повстання, що увійшло до історії під назвою Коліївщина.

Наостанок вихованці відвідали смт.Стеблів, де звершили заупокійну молитву на могилі священиків Степана і Семена – діда і батька І.С.Нечуй-Левицького та завершили паломництво Свято-Преображенським Стеблівським жіночий монастирем.

Отримавши безцінний досвід та духовну користь, вихованці 3-го класу Київської духовної семінарії повернулися до Києва, висловивши бажання ще не один раз відвідати благословенну землю Черкащини.