Митрополит Феодосій служив у храмі з унікальною історією, в місцевості що надихнула Чайковського на написання «Лебединого озера»

4 листопада, у день святкування Казанської ікони Божої Матері, Високопреосвященніший митрополит Черкаський і Канівський Феодосій звершив Божественну літургію в Казанському храмі, що знаходиться у селі Лебедівка і належить Кам’янському благочинню Черкаської єпархії.

За 170 років свого існування цей красень-храм зазнав і слави, і ганьби, і плюндрування, але Господь зберіг його від цілковитого знищення, а руками справжніх патріотів свого краю, людей з глибокою вірою в серці цей храм відроджено і повернуто до повноцінного життя.
Церква збудована в 1843 році поміщиком Порфирієм Красовським в ім’я святої мучениці Олександри на місці старої дерев‘яної Успенської. Збудована вона в стилі пізнього классицизму як ротонда та являє собою однокупольну центричну споруду в вигляді циліндричної вежі, піднятої на стилобат. Стіни складено з червоної цегли квадрової кладки та завершено розвинутим карнизом. Споруда увінчана плоским сферичним куполом. Висота храму становить 18 м. Діаметр внутрішній – 12 м. Пам’ятник – рідкісний на Правобережжі витвір архітектурного мистецтва, відмічений досконалістю пропорцій з тонким малюнком деталей.
У 1894 році село відносилось до Чигиринського повіту Київської губернії. Настоятелем церкви був Миколай Чорнодубравський, який закінчив курс духовної семінарії. Кількість прихожан чоловічої статі становила 520 осіб. Священик Чорнодубравський запам’ятався тим, що передбачив, який важкий шлях належало пройти церкві. Він в своєму заповіті просив похоронити його не біля церкви, як заведено, а на сільському кладовищі «…бо там будуть хліба колоситься, а тут всяка свиня риється…» Так воно і сталось.
На місці цвинтаря, розривши могили, побудували дитячий садок, підсобні приміщення.
5 серпня 1941 року село окупували німці. Церкву було відкрито. Священиком був житель сусіднього села Вербівки Черняк. На куполі церкви встановили новий хрест, виготовлений місцевим жителем з старих металевих пластин. Люди зносили до храму ікони, рушники, різні предмети церковного вжитку.
Однак в 1957 році церква знову стала на заваді місцевій владі. З районного центру, м. Кам’янки, приїхали в село представники райкому комсомолу на автомобілі Газ-51. Наказали старості відчинити храм. Варварськими методами зривали ікони, рушники і кидали в кузов автомобіля. Туди ж полетіли книги, церковні речі. Люди, які збіглись з усього села, участі в цьому не брали, мовчки дивились на дії варварів. Тільки Шаповал Раїса Антонівна встигла перехватити храмову ікону Казанської Божої Матері та Пономаренко Василь Петрович – напрестольного хреста. Ці реліквії збережені і зараз повернуті до відновленого храму. Хреста з храму вдруге зняли. Всі, хто знімав хреста незабаром померли страшною смертю. А сільські жителі перенесли хреста на сільське кладовище і встановили на могилі сироти.
Споруда довго не пустувала. Храм приспособили під склад зерна. Стіни, фрески, розпис забрискали вапном. Ікони, які були написані на цинкових та свинцевих плитах зняли. Сусальне золото, яким було вкрито пояс карниза, зшкребли. Вікна забили дошками. З тих пір приміщення не ремонтувалось, не обслуговувалось. На купол, який зроблений з цегли, потекла дощова вода. Вітер, осадки і люди зробили свою «справу». Стіни метрової товщини почали розвалюватись. На куполі поросли берестки. Майже на порозі храму побудували водонапірну вежу.
Керівництво задумалось – нова проблема – в центрі села розвалище. Але жоден житель села не погодився приймати участь в знищені споруди.
Постановою Ради Міністрів Української РСР від 6 вересня 1979 року №442 «Про доповнення списку пам’яток містобудування і архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави» церква визнана унікальним архітектурним твором – пам’ятником архітектури. Її оригінальна конструкція зацікавила знавців цього мистецтва. Зачастили спеціалісти, які і сьогодні вивчають особливості будівництва. В 1988 р. інститут «Укрпроектреставрація» виготовив проект реставрації церкви. На цьому все зупинилось.
У 2005 році 4 листопада на храмове свято Казанської ікони Божої Матері відбулось освячення храму від скверни. І лише 8 років тому нині спочилим митрополитом Софронієм було звершене повне освячене цього храму.
Слід зазначити, що все село Лебедівка овіяне легендами й переданнями. За деякими деякими з них, які цілком вписуються в реальність, саме неповторна чарівна природа тутешніх місць, передусім ставки, де щороку оселяються й живуть лебеді, надихнула геніального композитора Петра Чайковського, який неодноразово бував тут, написати всесвітньовідому музику до «Лебединого озера». Таким саме поетичним є і місцевий храм, який вражає досконалістю, довершеністю своїх архітектурних форм, акустикою.

Владика Феодосій очолив у цьому храмі Божественну літургію, за якою нагородив настоятеля протоієрея Олександра Поліщука правом носіння священицького хреста з прикрасами. За відносно нетривалий час свого служіння отець Олександр зумів згуртувати місцеву церковну громаду, віднайти можливість продовження реставраційних робіт. Разом зі своєю матушкою Оксаною вони виховують 9 власних дітей.

По завершенні літургії владика вручив високі церковні нагороди людям, без яких відродження цього красеню-храму було б неможливим. Серед нагороджених – багаторічна очільниця місцевого СТОВ «Світанок» Людмила Миколаївна Тетьора.

На честь сьогоднішнього свята відбувся також хресний хід довкола храму, після чого митрополит Феодосій звернувся до присутніх з проповіддю, в якій розповів про православні традиції шанування Божої Матері в чудотворних іконах та храмобудівництві.

У рамках свого візиту до Лебедівки владика Феодосій звершив панахиду біля меморіального знаку у пам’ять місцевих жертв Голодомору 30-их років, а також молився біля пам’ятників воїнам-визволителям та землякам, загиблим у роки Великої Вітчизняної війни.

Владиці співслужили клірики Кам’янського благочинного округу.

Прес-служба Черкаської єпархії