МИТРОПОЛИТ ФЕОДОСІЙ: “Статус правозахисника ООН відкриває широкі можливості донести правдиву інформацію про гоніння на УПЦ до міжнародної спільноти”
– Владико, Ви стали першим архієреєм Української Православної Церкви, який виступив із найвищої міжнародної трибуни – Організації Об’єднаних Націй. Як таке стало можливим?
– Мабуть, по Промислу Божому. Знаючи про грубі порушення релігійних свобод в нашій країні, до мене декілька разів зверталися міжнародні правозахисні організації з проханням виступити на Раді з прав людини ООН. Просили з перших вуст проінформувати міжнародних дипломатів про порушення прав і свобод віруючих УПЦ, виступити як релігійний експерт, викладач духовної Академії та архієрей УПЦ, який переслідується за свої релігійні переконання та канонічну позицію.
– Ви думаєте, Ваш виступ буде мати дію?
– Не сумніваюся, що він надасть, і вже надав поштовх до висвітлення цієї теми в усьому світі, теми сьогоднішніх переслідувань Української Православної Церкви. І мені здається, що ця справа нарешті зрушила з мертвої точки. Скажіть, хіба взагалі мислимі у XXI столітті, в центрі європейського континенту, релігійні переслідування такого масштабу, які зараз відбуваються в Україні?! Це ж у голови нормальних людей взагалі не вкладається. Востаннє таких гонінь наша Церква зазнавала за часів генсека Хрущова. Але навіть Хрущов не додумався ухвалити державний Закон (!), який забороняє Церкву. А в нас це намагаються зробити. Релігійні гоніння – це безумовне зло. А зі злом треба боротися, його треба витягувати на білий світ. Зло дуже не любить світла і не любить розголосу. На світлі зло вимушено корчитися, виправдовуватися та відступати.
– Владико, Ваші відеозвернення на захист Церкви з-під домашнього арешту стали для багатьох віруючих УПЦ великою підтримкою та зміцненням у вірі та надії. У той же час, саме на підставі цих відеозвернень проти Вас сформовано та порушено нову кримінальну справу, за яку Вас мало не посадили у СІЗО, але народ Вас вимолив. Скажіть, чи Ви плануєте й далі записувати відео на підтримку віруючих?
– Якщо Господь на це благословить і дасть сили, то звичайно. Це тепер у якомусь сенсі мій обов’язок, мій борг перед віруючими людьми. Обов’язок перед духовенством, яке не залишилося осторонь, коли я дуже гостро потребував молитовної допомоги та підтримки. Ви правильно сказали, що народ вимолив. І я в боргу перед людьми. Але треба говорити тільки тоді, коли є що сказати. І лише тоді, коли настав час це сказати. І найголовніше, говорити треба тільки те, що буде на користь Церкві, на її захист та зміцнення вірних. Ну і, крім того, належить ще відновити техніку для відеозаписів, адже представники СБУ при останньому обшуку вилучили всі комп’ютери і телефони, що залишалися, щоб не було на що більше записувати. Також скрупульозно шукали конспекти моїх тез для відеозвернень, це було окремим пунктом у судовій ухвалі про обшук.
– А що ще шукали?
– Шукали, згідно з ухвалою слідчого судді, все, що давало мені можливість робити відеозвернення до віруючих. Але, судячи з усього, їхнім негласним завданням було також заблокувати мені можливість оперативно вирішувати справи Черкаської єпархії, якою я керую. Вилучили все, що давало мені змогу дистанційно працювати з єпархіальними документами: єпархіальний комп’ютер, жорсткі диски з єпархіальними документами, навіть примітивний кнопковий телефон. Це все не мало жодного відношення до розслідуваного ними «правопорушення», але все це вилучили. Ну і враховуйте, що і передостанній обшук проводили в мене ті самі співробітники СБУ, що й цього разу. Тож вони вже чудово знали, де що лежить, як кажуть, легко «орієнтувалися на місцевості».
– А як поводилися силовики під час обшуку? Чи не зухвало?
– У рамках пристойності. Адже все залежить від культурного рівня кожної людини, незалежно від професії, чи то силовик, листоноша, чи священник. Так і тут. Хтось із них спокійно виконував поставлене процесуальне завдання, а хтось розповідав мені, що «Бога немає, а є щось там таке…», що «церковнослов’янська мова – це мертва мова», намагався дорікати, що мій підручник з Пастирському богослов’ю видано руською мовою, що в будинку «недостатньо патріотичної символіки», натомість є портрет-ікона святого імператора страстотерпця Миколая ІІ. Тож мені довелося попутно проводити для співробітників лікнеп з Конституції України та з прав людини, з історії європейських монархій та з основ Православ’я. Дай Боже, щоб хоч щось пішло на користь.
– Владико, давайте повернемося до Вашого виступу в Раді з прав людини ООН. Після цього виступу Ви набули статусу правозахисника ООН. Що це означає?
– Статус правозахисника ООН відкриває широкі можливості донести правдиву інформацію щодо порушень прав людини до широкої міжнародної громадськості. В нашому випадку насамперед йдеться, звичайно, про переслідування УПЦ. Цей статус регламентується Декларацією Організації Об’єднаних Націй про правозахисників. Крім того, статус правозахисника ООН дозволяє застосовувати для його захисту ресурси ООН, яка має спеціальний Мандат, регламенти та процедури захисту для осіб, які контактують із ООН з питань захисту прав людини. Простіше кажучи, правозахисник ООН перебуває під особливою увагою не лише Ради з прав людини, а й міжнародної правозахисної спільноти. Його голос швидше чують, а на репресії проти нього самого буде жорсткіша реакція. При цьому не слід плутати правозахисну діяльність із юридично-адвокатською. Це різний формат та різний напрямок роботи. Хоча вони можуть і повинні доповнювати один одного, іноді у складі правозахисних груп та організацій. Українська Православна Церква зараз як ніколи потребує такого захисту своїх прав.
– Владико, як Ви плануєте реалізовувати Ваш новий статус правозахисника?
– Роботу вже розпочато. Юридичний відділ Черкаської єпархії направив на ім’я Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини звернення на 10 аркушах із докладним фактичним викладом порушень прав віруючих УПЦ на території нашої єпархії за останній час. Вже закінчився 10-денний термін, у який офіс омбудсмена міг повернути нам документ на доопрацювання, тож тепер чекаємо на результати роботи омбудсмена щодо захисту наших прав. Сподіваюся, що вони будуть об’єктивними та адекватними. Крім того, ґрунтуючись на Декларації Організації Об’єднаних Націй про правозахисників, ми плануємо найближчим часом скликання широкої правозахисної групи для відстоювання прав та свобод віруючих Української Православної Церкви. Насамперед запрошуємо туди ієрархів, духовенство та мирян, готових та здатних захищати свою Церкву під час гонінь. Також не виключено, що якщо зі свободою совісті в нашій країні найближчим часом нічого не зміниться, то одним із пріоритетних напрямків нашої роботи стане підготовка матеріалів до справи щодо запобігання злочину геноциду щодо Української Православної Церкви (релігійної групи) на підставі відповідної Конвенції, прийнятої резолюцією 260 (ІІІ) на Генасамблеї ООН 9.12.1948р. Сподіваюся на сприяння та юридичну підтримку у цьому процесі міжнародних юридичних фірм та правозахисних організацій. Але, звичайно, найголовніше в будь-якій справі, а тим більше в богоугодній справі, якою є свідчення про Правду і захист своєї віри та Церкви – це благословення Боже і допомога від Господа. Тому сугубо прошу віруючих людей – духовенство, чернецтво, православних мирян, де б вони не жили, молитовно підтримати сьогодні Українську Православну Церкву, яка терпить гоніння, благати Господа про Її спасіння, очищення, оновлення. Спільна гаряча молитва вірних – це велика сила, яка прихиляє Божу милість до страждаючої землі і творить чудеса.
Бесідував диякон Сергій Герук
За матеріалами СПЖ
Количество просмотров: 149
Цей запис також доступний на: Russian
