Митрополит Черкаський і Канівський Феодосій: «Ця війна обов’язково закінчиться. Все у світі має свій початок та свій кінець»
«Ты же агарянам нечестивым рекл еси, отче:
“Не на земли, но на Небеси Сокровище мое есть”.
Врази же злобою на тебя ярящеся, отсекше главу твою, отьидоша.
Моли о нас, мучениче Христов, да помянет во Царствии Небеснем Спас наш,
якоже разбойника благоразумнаго, почитающих страдания твоя…»
Не так давно, 19–20 вересня, звучали під склепіннями черкаського Архангело-Михайлівського кафедрального собору слова акафіста преподобномученику Макарію Овруцькому, архімандриту Канівському, ігумену Пінському, Переяславському чудотворцю, покровителю Черкаського краю і молитвенику за всю Україну, яка нині страждає у військовому протистоянні.
Зі всенічного бдіння напередодні дня пам’яті святого Макарія, очолюваного найстаршим ієрархом УПЦ митрополитом Одеським і Ізмаїльським Агафангелом (Саввіним), у співслужінні митрополита Черкаського і Канівського Феодосія та сонму архієреїв Української Православної Церкви, розпочались урочистості на честь преподобномученика Макарія біля раки з його нетлінними мощами.
* * *
Черкаська єпархія Української Православної Церкви – одна з найбільших в Україні та розташована в самому її центрі. Географічний центр України розташований саме на території Черкаської єпархії. Вперше як канонічно самостійна територія вона фігурує з 30 грудня 1909 року в статусі вікаріатства Київської митрополії. До вікаріатства належали парафії прилеглих до Черкасів районів, а такі міста, як Умань, Чигирин, Канів мали своїх титулярних вікарних єпископів.
Війни та смути після 1917 року, а потім боротьба нової безбожної влади проти Церкви привели церковне життя краю у розлад. Церкви та монастирі були закриті, кафедральний храм єпископа передано обновленській громаді. У 1921 році єпископ Назарій був відкликаний до Києва, а 16 лютого 1922 року канцелярію вікаріатства було ліквідовано, монастирський двір з усіма будівлями, окрім церкви, за рішенням місцевої влади передали під дитячий притулок. При цьому збереглися відомості про подальших Черкаських єпископів аж до 1930-х років. Як і в інших землях СРСР, особливо багато духовенства та вірних мирян зазнали арештів, заслань і розстрілів під час гонінь у 1930-1938 роках.
Черкаська область залишалась у віданні Київської кафедри аж до 1992 року, коли самостійна Черкаська єпархія була утворена рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви. Її відання простягалось на всю область до 8 травня 2008 року, коли з її складу було виділено самостійну Уманську єпархію.
На торжествах у дні пам’яті преподобномученика Макарія та на честь 20-річчя освячення Архангело-Михайлівського собору, найбільшого християнського храму в Україні, збудованого під керівництвом покійного митрополита Софронія (Дмитрука; +22.06.2020), були присутні представники більшості парафій і монастирів.
На сьогоднішній день єпархія налічує близько 300 парафій, вісім монастирів (п’ять жіночих і три чоловічі) та три чернечі громади, які готуються стати самостійними монастирями.
* * *
Наступного дня була урочиста служба. Після завершення літургії звершений молебень перед святими нетлінними мощами преподобномученика Макарія, після чого митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел привітав присутніх Преосвященних архієреїв, духовенство, чернецтво та мирян зі святом і виголосив проповідь.
На завершення митрополит Феодосій від імені всієї єпархії просив митрополита Одеського і Ізмаїльського Агафангела прийняти найвищу єпархіальну нагороду Черкаської єпархії – «За вірність Церкві та мужність», засновану з початком воєнних дій та активізації рейдерських захоплень храмів розкольниками та яку вручають духовенству, чернецтву та мирянам, що сміло й самовіддано відстоюють свою віру і захищають свою Церкву в цей тяжкий час.
Перед від’їздом із Черкас ми попросили владику Феодосія відповісти на кілька запитань.
– Владико, свято святителя Макарія завжди проходить так урочисто у вас в єпархії?
– Поки є така можливість, так. Ми намагаємось на всі ключові церковні свята Черкащини запрошувати до єпархії більше гостей, особливо архієреїв. Робимо це усвідомлено, оскільки і паства, і пастирі, і архіпастирі нині як ніколи потребують молитовного і людського спілкування, видимого прояву духовної і канонічної єдності нашої стражденної Церкви. Таке спілкування зміцнює, дає надію і навіть окрилює упованням, що з Божою допомогою все буде добре. Для нас приймати таких гостей – велика втіха, і духовна, і людська. Зазвичай, службу в такі дні очолює хтось із членів Священного Синоду нашої Церкви. А цього разу для нас особлива честь та радість приймати у Черкасах найстаршого та найавторитетнішого.
Ви могли бачити, як парафіяни собору та паломники плакали від радості, спілкуючись із владикою Агафангелом. Ми всі зараз дуже потребуємо таких зустрічей і таких свят, і Господь по Своїй милості не залишає нас без цієї втіхи.
– Владико, незважаючи на святковий день, не можу не запитати Вас, що Ви можете сказати про події, що відбуваються? Я маю на увазі війну, смуту в серцях віруючих, взаємні звинувачення та багато іншого, що з такою лютою силою обрушилося зараз на нас.
– Дуже добре на це запитання можна відповісти словами святителя Гурія Таврійського, сказаними ще у ХIХ столітті, що за кожним церковним неладом завжди будуть нелади суспільні. А які церковні нелади світового масштабу відбуваються останні кілька років!
«Розбрат і негаразди є неминучий наслідок противлення волі Божій, – казав святитель Гурій, – і жодна політична мудрість і досвід не принесуть миру людям. Тільки благословення Боже, яке залучається виконанням волі Його, – єдиний шлях до тимчасового й вічного миру».
Поки це не дійде до голів і сердець людей, на мир важко розраховувати. Противлення волі Божій, повсюдна брехня, наративи ненависті не можуть призвести до миру. А саме в такому отруйному середовищі проживання сьогодні опинилося людство. З великим болем доводиться спостерігати, як ворог роду людського руками політиків штовхає наші суспільства до трагедій і катастроф, агресивно намагається зруйнувати єдність Церкви, єдність світового Православ’я, єдність народу Божого.
– А що, на Вашу думку, війна змінила у віруючих людях? У священнослужителях та простих парафіянах? Події останнього часу сильно позначилися на внутрішньому устрої пастви?
– Війна оголила в людях, у тому числі священнослужителях, багато потаємного. Знято багато масок. У когось із нас оголилися слабкість, неспроможність, пристосуванство, а іноді навіть ненависть, нетерпимість та агресія. А в комусь навпаки, проявилась жертовність і розважливість, проявилась глибина розуміння свого покликання та служіння. Тягар хреста, який сьогодні несе єпископ, його вірність Церкві, вірність даній духовній присязі, полегшує хрестоносіння простих священників. Вони за його спиною певною мірою захищені. А хрест парафіяльних пастирів, у свою чергу, полегшує життєвий подвиг звичайних парафіян. А якщо сьогодні священнослужитель злякався, або захотів пристосуватися, якщо зійшов зі свого хреста, зрадивши свою Церкву, зрадивши свою присягу, – він зрадив свою паству. І паства залишиться беззахисною.
Тяжкість хреста, який він скинув із себе, додатковим тягарем лягає на плечі простих віруючих людей. Слід також із вдячністю Богу зазначити, що багато священнослужителів сьогодні чітко усвідомили, що кожне їхнє слово може коштувати життя, а іноді й вічного спасіння тисяч віруючих. А хтось, на жаль, цього так і не хоче розуміти, і гримить шкідливими словами. Все це біль для Церкви, біль для кожного віруючого серця, яке переживає через Її долю.
Взагалі, війна – це біль. І не тільки від снарядів, що розриваються.
– Владико, ще одне питання, можливо, трохи наївне, але все-таки: як вам здається, коли закінчиться війна?
– Складно відповісти на таке запитання. Нам це не відомо, але це відомо Богу. Але що можна сказати безперечно – це те, що війна обов’язково закінчиться. Все у світі має свій початок і свій кінець. І ця війна обов’язково закінчиться. Церква про це міцно молиться. І, незважаючи на весь негатив, який сьогодні нас оточує, особисто я ні на мить не сумніваюсь, що Господь ще дасть Своїм вірним дихнути спокійним, мирним та чистим повітрям.
Вірю, що, хоч і на якийсь час, але встане все знову з голови на ноги і правда повернеться в серця й уми людей. Вірю в це, покладаючись на пророчі слова наших святих попередників. Думаю, що багато з нас зможуть ще в цьому, земному житті знову зазнати миру. А за тих, кого забрала війна, своїх і чужих, правих і неправих, але кого вже не повернути, Церква зітхала і зітхатиме, клопочучи їм прощення гріхів і вічне спасіння на Небі.
– Спасибі велике Вам, владико, за потрібні та підбадьорливі слова.
Диякон Сергій Герук
Количество просмотров: 280
Цей запис також доступний на: Russian
